3. Правильний вибір

– Я вдома! – голосно повідомляю про свій прихід і відчуваю, як серце б’ється десь у горлі. Навіть долоні пітніють і стає важко дихати. Так страшно мені ще ніколи не було. 

– А де це ти була така гарна? – з кімнати виходить мама і зацікавлено мене розглядає. – На побаченні? 

– Ні, – коротко відповідаю. При згадці про Стаса знову починає розростатися відчуття провини. 

– З тобою усе добре? Виглядаєш напруженою, – мама прискіпливо мене розглядає, а я розумію, що приховати щось від неї – просто неможливо. 

– Оля вдома? Мені поговорити з вами треба, – відповідаю. 

Мама киває і йде в кімнату кликати сестру. Я бачу, що вона здивована і розгублена. Напевно, уже вигадала собі казна-що, але я впевнена, що жоден з її варіантів не відповідатиме дійсності. Подібного вона точно не очікує. 

– Що відбувається? – на кухню слідом за мамою заходить Оля, і за її невдоволеним обличчям я розумію, що, скоріш за все, відірвала її від улюблених соціальних мереж. 

– Сідайте, розмова дійсно важлива, – відповідаю і залишаюся стояти біля раковини. Сама сідати не наважуюся, тому що стоячи якось спокійніше. 

– Доню, ти мене лякаєш, – хмуриться мама. – Не тягни, а то у мене інфаркт станеться. 

– Мамо, це хороші новини, – з усмішкою відповідаю. – Мене запросили співати у відомому гурті. 

– Ого! – першою оживає Оля. – І що за гурт? 

– “Colors of the sky”, – відповідаю. 

– Що? – здивовано перепитує. – Це ж нереально, сестричко. Ці хлопці мегапопулярні в Америці, а до чого тут ти? 

– Річ у тім, що мені доведеться летіти в Лос-Анджелес, – напружено відповідаю. – Продюсер хоче, щоб я стала вокалістом цього гурту. 

– Це неможливо! – холодно відрізає мама, і я відчуваю, як серце падає кудись донизу. Схоже, по-хорошому не вийде домовитись. – Тобі навчатися треба! Я не відпущу тебе на інший кінець світу саму! 

– Мамо, це ж “Colors of the sky”! Такий шанс дається раз у житті! – стає на мій захист Оля, і це тішить. – Якщо Лілька його профукає, то буде злитись на себе усе життя! 

– Я не хочу це обговорювати! – знову відповідає мама. – Як я буду жити, знаючи, що ти так далеко? А якщо тобі буде там погано? Ти ж сама-самісінька залишишся… 

– Мамо, я розумію твої почуття, – відповідаю і сідаю поряд з нею на диван. – Але Оля має рацію. Такого шансу більше не буде. Якщо я відмовлюсь, то не зможу пробачити собі це до кінця життя. 

– А якщо я тебе відпущу, то собі не пробачу, – мама зітхає і міцно мене обіймає. Я не поспішаю говорити, що усе для себе вирішила. Можливо, ще не все втрачено і вона все ж таки зрозуміє мій вибір. 

– Якщо тобі стане спокійніше, то я запрошу до нас продюсера. Він сам усе тобі розповість, – з надією дивлюся на неї. 

– Добре, – киває не надто впевнено. – Я вислухаю його, а тоді прийму рішення. 

Не втримавшись, міцно обіймаю маму і цілую. А тоді біжу у свою кімнату, щоб зателефонувати Девіду. Чоловік піднімає слухавку після першого ж гудка, і мені здається, що він тільки й чекав, коли я зателефоную. 

Швидко переказую йому про розмову з мамою, і він погоджується приїхати протягом години. За цей час я встигаю переодягнутися у джинси та футболку, але змити макіяж не наважуюся. 

Коли на всю квартиру лунає дверний дзвінок, разом з ним моє серце гупає як навіжене. Вистрибую у коридор і бачу, що мама уже відчиняє двері. На порозі стоїть Девід з чорною текою в одній руці та букетом червоних троянд в іншій. 

– Доброго вечора! Це вам, – з усмішкою передає квіти розгубленій мамі, а я не можу приховати своєї радості. Схоже, цей чоловік знає, як правильно постелити собі підґрунтя. 

– Дякую. Не потрібно було… – мама бере квіти та запрошує гостя на кухню. 

– Привіт, Лілю! – Девід усміхається мені, і стає трішечки спокійніше. 

Я лише киваю і йду за ними. 

– Лілю, я думаю, буде краще, якщо ми з твоєю мамою поговоримо наодинці, – несподівано заявляє Девід, і мені нічого не залишається, як розвернутися і повернутись у свою кімнату. 

Кілька хвилин сиджу, наче на голках, сподіваючись почути, про що вони розмовляють, але все марно. Доводиться стримуватись, щоб не йти в коридор шпигувати. 

– Ти як? – у кімнату заходить Оля і сідає поряд зі мною на ліжко. 

– Не знаю. На межі… – зітхаю.

– Не хвилюйся, я думаю, що мама погодиться, – з усмішкою відповідає сестра. – Вона знає, що для тебе це важливо. І я це знаю. 

– Ти готова мене відпустити? – запитую. – Сумувати не будеш? 

– Жартуєш? Я одразу ж переїду у твою кімнату! – весело заявляє Оля. – До того ж я дуже хочу познайомитися з хлопцями, які стануть твоїми колегами. Особливо з Еріком. Він такий красунчик. 

Згадавши вокаліста “Colors of the sky”, я лише хмикаю. Так, він дійсно красень і дівчата в захваті від нього. Але я дивлюся на все це з зовсім іншого боку. Це лише моя робота, і зав’язувати будь-які стосунки у мої плани не входить.