10. Слова для пісні

Після спільного обіду Девід сам відвозить мене додому. Охоронці без слів пропускають мене у дім, а продюсер прямує за мною. Мені здавалося, що ми вже все обговорили, але, як виявилося, Девід збирається говорити не зі мною. 

– Лілі, мені потрібно обговорити дещо з хлопцями. Якщо хочеш, то можеш приєднатися. Тепер тебе це також стосується. 

В принципі, у мене є вибір і я можу відмовитися. Піти у свою кімнату і нарешті відпочити. Та розуміння не дає мені цього зробити, адже продюсер має рацію. Тепер я частина гурту і маю знати усе, що з ними відбувається. 

Киваю і йду вслід за Девідом у вітальню. Картина не змінюється: Бен з Ітаном п’ють пиво, Остін залипає у телефоні, а Ерік сидить у кріслі та кидає об стіну тенісний м’ячик, ловить його і знову кидає. 

Круто… Ніколи б не подумала, що мій улюблений гурт може займатися такою фігнею. Розчаровуюсь у них з кожним разом все більше.

– О! Хто до нас завітав! – Ітан салютує Девіду пляшкою, і йому, схоже, байдуже, що продюсер зараз розізлиться. 

– Бачу, у вас нічого не змінюється, – Девід злиться, і це зрозуміло. – Через тиждень у вас відбудеться пресконференція, де буде представлена Лілі. Еріку, як справи з новою піснею? 

– Я працюю над цим! – вокаліст навіть не дивиться у наш бік і продовжує кидати м’яч об стіну. 

– Ітане, як справи з Камі? Сподіваюся, що ви помирилися, тому що Шерон уже написала спростування того, що ви розлучаєтеся, – продовжує продюсер. 

– Я вже говорив, що розберуся! – Ітан хмуриться, і від його усмішки не залишається й сліду. 

– Щось мені підказує, що це лише слова, – додає Девід. – Саме тому було вирішено, щоб Камі жила в цьому домі разом з тобою. І ваш син також. 

– Що?! – Ітан так різко підскакує на ноги, що пиво з його пляшки проливається на підлогу. – Деве, я не хочу, щоб вона була тут! Ти занадто багато на себе береш! 

– Та невже? – продюсер складає руки перед собою на грудях і усміхається. – Напевно, ти вже забув, як ще рік тому сам благав мене дати вам з Камі можливість бути разом. Я допоміг тобі й навіть власні правила порушив. І що я бачу тепер? Тільки-но народився Скотт, ти тікаєш з дому і забуваєш про сімейні обов’язки. 

– Деве, можливо, буде краще, якщо вони самі розберуться? – доволі невпевнено вступається за друга Бен. 

– В Ітана був шанс усе виправити, але він чомусь не поспішав цього робити, – холодно відповідає продюсер. – Камі приїде сьогодні ввечері. Я дуже сподіваюся, що ви приймете її добре. 

– Нам лише дитячого плачу тут не вистачало, – бурчить роздратовано Ерік і підводиться на ноги. – Успіху тобі, Ітане! А нам усім – терпіння! 

Ерік швидко виходить з кімнати й при цьому, скоріш всього, навмисне штовхає мене плечем, коли проходить поряд. Придурок! 

– Бене, більше жодних клубів! – продовжує Девід. – Цей місяць ви маєте бути тихіше трави. Все зрозуміло? 

– Та навіщо мені вечірки, коли з нами під одним дахом живе така красуня? – Бен мені підморгує, а я заледве стримуюся, щоб не закотити очі до неба. 

– Остіне, у тебе все добре? – Девід переводить погляд на найбільш тихого учасника гурту, а я не можу зрозуміти, що він зробив не так. 

Сам Остін лише киває головою на знак згоди, і, схоже, Девід його розуміє. На цьому розбір польотів завершується, і я можу йти у свою кімнату. Піднімаюся сходами й уже уявляю, як зараз ляжу під ковдру та спатиму аж до завтра. Але коли заходжу в кімнату, чую музику з балкона і завмираю. 

Схоже, Ерік дійсно взявся за написання пісні, і ця музика стала продовженням того, що я чула вчора. Поки Ерік грає на гітарі, у мене в голові уже складаються рядки для цієї мелодії. 

Не втримавшись, прямую на балкон і завмираю, коли наші погляди зустрічаються. Ерік перестає грати й дивиться на мене так, наче я втрутилася в його особистий простір. Хоча… напевно, так і є. 

– Музика чудова, – швидко випалюю, поки він мене не прогнав. – Я тут слова вигадала. Хочеш послухати? 

– Це жарт? – хлопець дивиться на мене так, наче я сказала щось дійсно ідіотське. – Можливо, ти не знаєш, але я сам пишу музику і тексти для пісень. ЛИШЕ Я, БІЛЬШЕ НІХТО!

– Але ти можеш хоча б послухати… – не здаюся, хоча розумію, що достукатися до цього ідіота не вийде. 

– Ми наче домовилися працювати разом, але ти переходиш усі межі, Лілі, – Ерік відкладає гітару і підводиться на ноги. Тепер він стоїть просто переді мною, і його холодні очі змушують моє серце битися частіше. – Не забувай про те, хто ти, а хто я. 

– Я знаю лише, що ти… – зупиняюся на півслові та розумію, що мої образи зроблять лише гірше. Переводжу подих і роблю крок назад. 

Усе це не має жодного сенсу, саме тому я просто розвертаюся і йду геть. Зачиняю двері на балкон, щоб не чути музики, а тоді ще й штори засовую. Можливо, хоча б так я зможу позбутися присутності Еріка поряд. Та хто взагалі вигадав поселити нас по сусідству? Це ж просто знущання якесь! 

Прийнявши душ і переодягнувшись, я вирішую зателефонувати додому. Після того, як прилетіла сюди, змогла написати лише повідомлення, що все добре, а зараз з’явився шанс побачити маму і сестру.