Дотягнутись до зірок

14. Вихідний

Додому ми повертаємося у повному мовчанні. Після знеболювального я відчуваю, як починають злипатися очі. Все ж таки те, що я сьогодні пережила – дійсно жахливо. Девід сидить поряд і похмуро поглядає у бокове вікно. Ерік попереду, біля водія, і гнітюча тиша робить атмосферу в салоні все більш напруженою. 

– Лілі, завтра можеш залишитися вдома. Я хочу, щоб ти відпочила, – коли автомобіль зупиняється біля будинку, Ерік першим виходить на вулицю, а Девід розвертається до мене обличчям. 

– Добре, – сперечатися не хочеться. Єдине, про що я зараз мрію – це опинитися у своїй кімнаті й заснути міцно та без сновидінь, – дякую, що приїхали та допомогли. 

– Ти не повинна мені дякувати. Я обіцяв, що берегтиму тебе, а сам… – Девід знову злиться, але я не розумію чому. Це ж не він спричинив аварію, у якій я мало не загинула. 

– Ви не винні у тому, що сталося, – серйозно кажу і хочу, щоб Девід мене почув. – А Ерік, можливо, нарешті зрозуміє, що через свою пихатість міг постраждати не лише сам. 

Коли заходжу у дім, то одразу чую голоси з першого поверху. Схоже, хлопці ще не сплять. Напевно, вони вже знають про те, що сталося. Але зараз у мене немає сил слухати те, що вони будуть говорити, тому просто піднімаюся сходами на другий поверх і зачиняюся у своїй кімнаті. 

Знімаю брудний і заляпаний кров’ю одяг і бачу пакети, які сюди доставили з кабінету Роксі. Сил на те, щоб розбирати їх, немає, тому я йду в ванну кімнату, щоб вмити обличчя та оглянути себе. 

На щастя, постраждала лише моя рука, і це тішить. Було б важче, якби скло порізало мені обличчя. Вмившись, одягаю шорти та футболку і вимикаю світло. Опинившись під ковдрою, відчуваю, що нарешті можна видихнути. Весь жах сьогоднішнього дня залишився десь позаду, а завтра мене чекає відпочинок і повна свобода дій. 

Наступного ранку прокидаюся рівно о шостій. Розумію, що тренувань сьогодні не буде, але все ж таки одягаю спортивний костюм і йду на перший поверх. У домі тихо, отже, всі ще сплять. Це тішить, адже говорити з хлопцями про вчорашнє зовсім не хочеться. Та й не знаю я, як пояснити їм божевілля власного вокаліста. 

Заходжу на кухню, щоб попити води, і розгублено замираю, коли бачу біля плити молоду дівчину з малюком на руках. Це точно Каміла – дружина Ітана, але чому вона тут так рано? 

– Привіт! – вітаюся першою і помічаю, що дівчина готує суміш для малого і при цьому змушена тримати його на руках. 

– О, привіт! – дівчина широко усміхається, схоже, вже знає, хто я така. Каміла Родрігес стала доволі відомою після того, як Ітан заявив, що кохає її та збирається одружитися. Проста дівчина, яка, до речі, працювала менеджером гурту, стала коханням бас-гітариста. Висока брюнетка з карими очима і веселою натурою. – Як ти? Ми усі чули про аварію, але Ерік відмовився пояснювати, що сталося. 

– Все гаразд, як бачиш. Я жива, – нервово усміхаюся, але щось пояснювати не поспішаю. – Може, тобі допомогти? Давай малого потримаю. 

– Оу, справді? – схоже, Каміла здивована, але швидко передає мені карапуза з милими ямочками й таким же білявим волоссям, як у татка. – Дякую тобі. 

– Пусте! Я звикла няньчити свою молодшу сестру, – малий Скотті зацікавлено мене розглядає, але не плаче, і це вже добре. 

Поки Каміла готує йому сніданок, я несу малого у вітальню і вже там саджаю його до себе на коліна. 

– Привіт, Скотті! Я Лілі. Будемо з тобою дружити? – малий усміхається, і це хороший знак. Я так сильно поринаю в ігри з хлопчиком, що пропускаю ту мить, коли у вітальні з’являються інші учасники гурту, і Ерік в тому числі. 

– Яка мила картина! Лілі, а тобі пасує! – весело заявляє Бен і сідає поруч зі мною. – Як твоя рука? 

– Жити буду, – стараюся, щоб прозвучало це весело, але виходить доволі сумно. А ще я не втрималася і подивилась у бік Еріка, який, до речі, прискіпливо мене розглядає. 

– Ходи до мене, синку! – несподівано Ітан забирає сина, і хлопчик радісно сміється. Схоже, йому подобається бути на руках у тата. 

– Лілі, може, ти все-таки нам поясниш, що вчора сталося? – голос Бена втрачає нотки веселості, і говорить він доволі серйозно. Вперше його таким бачу. 

– А Ерік вам не пояснив? Все ж таки це він був за кермом, а не я, – ця розмова просто не має сенсу, саме тому я підводжуся на ноги і йду з кімнати. 

Виходжу на задній двір і спускаюся на пляж. Сьогодні у мене вихідний, але я не збираюся байдикувати. Спочатку роблю розминку, як вчила мене Кейт, а тоді бігаю звичним маршрутом, щоб виробити свою тактику. 

Вже через годину я втомлена, але щаслива, повертаюся на кухню і бачу на столі склянку зі знайомою зеленою масою. Зітхаю і випиваю усе до останньої краплини. Смак все ще гидотний, але блювати уже не хочеться. Це тішить.

Повернувшись у свою кімнату, йду в душ і стараюся помитись так, щоб не намочити руку. Зробити це доволі важко, тому за ці двадцять хвилин я згадую клятого Еріка разів сто. 

Одягнувши джинсові шорти та короткий топ, які вибрала з речей, що підготувала для мене Роксі, я вирішую вийти на балкон і трохи позасмагати на сонечку. Але тільки-но переступаю поріг, бачу там Еріка з гітарою у руках. Бачити його і тим паче говорити з ним немає жодного бажання, тому вирішую просто піти геть. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше