4 глава

Інтерни

- Катерина Леонідівна, прокидайтесь — до мене доторкнулась наша найкраща медсестра, яку звати Іванка. Я підняла голову. І побачила, що я сиджу на стільці біля Макса.

- як він себе почуває?

Я подивилась спочатку на Іванку, а потім на Макса.

- з ним все гаразд

- добре — я посміхнулась — котра година зараз?

- восьма ранку, вам треба на обхід

- мг... — я встала зі стільця — якщо буде щось погано, то кличте саме мене

- добре

Я вийшла з реанімації і пішла у своє відділення. Зайшовши у нього я побачила, що у кабінет зайшов Віктор. Я теж пішла у кабінет. Коли я в нього зайшла то побачила Віктора, який вже з себе зняв курточку.

- о, привіт — сказав він і посміхнувся

- привіт, чого так рано? У тебе ж наче нічне чергування

- так, але щось не хочеться дома сидіти... нудно, а ти що тут? Де була?

- я тільки що прийшла з реанімації — Віктор вдягнув халат

- і що?

- вночі у Максима зупинилось серце, на щастя вдалось його завести

- “весело”

- не те слово...біля нього цілу ніч просиділа

- а зараз він як себе почуває?

- вже все добре

- підемо на обхід?

- так — я взяла планшет і ми пішли по палатах.

Ми пройшлись по всіх палатах. У всіх пацієнтів не було жодної скарги. І це добре. Після обходу ми з Віктором зайшли у наш кабінет.

- треба зробити собі каву, а то очі закриваються — сказала я — вночі трохи спала, а таке відчуття, що ні.

- тобі немає чого робити у лікарні.

- у якому сенсі?

- ти ж після дванадцятої можеш йти додому

- ну, так, а зараз лише дев’ята — я почала робити собі каву

- відійди — сказав Віктор — я сам зроблю тобі каву

- не буду навіть сперечатись — я посміхнулась і сіла на диван і як завжди закинула одну ногу на другу. І обперла свої долоні об диван.

- до речі, а де Денис?

- мене теж це цікавить.... я вчора ввечері дивилась його звіт

- і що?

- зробив по-своєму, я його перероблювала, але я йому скажу пару “ласкавих” слів. З приводу запізнення і звіту

- ти зла — Віктор підійшов до мене — ....тримай — він дав мені чашку з кавою

- дякую, а як по-іншому на нього реагувати? Ненавиджу не пунктуальних людей! — я зробила ковток кави

- я знаю — Віктор посміхнувся і теж зробив ковток кави.

У кабінет зайшов Денис.

- про вовка промовка — сказала я і зробила ще один ковток кави

- добрий ранок — Денис почав знімати з себе курточку. Я подивилась на нього

- Денис, у моєму відділення працюють тільки пунктуальні люди! Де тебе носило? Ти обхід пропустив!

- пробачте, проспав, а потім в затор ще попав

- дивись, я завтра на роботу прийду о сьомій ранку щоб коли я прийшла ти вже був у лікарні, зрозумів мене?!

- так, Катерина Леонідівна — сказав Денис

- Денис, якщо що, то вона це серйозно говорить, з Катериною Леонідівною краще не сперечатися і слухати її, я вже давно з нею працюю і кажу правду

- дякую — я посміхнулась — до речі, Денис, що то за звіт? Я його перероблювала за тебе! Ти знову зробив все по-своєму? По-Американські

- вибачте

- мг... я ось що подумала поки ти не навчишся робити звіти, будеш їх всі робити і за нас з Віктором теж! Зрозумів мене?

- так

- а тепер йди працювати, там напевно тебе зачекались пацієнти у приймальному відділенні

- як скажете — Денис вийшов з кабінету

- ось так — я подивилась на Віктора

- а ти реально зла

У кабінет зайшла медсестра. Вона подивилась на мене.

- Аліна, що таке?

- там ваш пацієнт з реанімації

- що з ним?

Я швидко встала.

- з ним все добре, він кликав вас

Ми всі вийшли з палати. Віктор пішов у приймальне відділення, а я пішла у реанімацію до Макса. За декілька хвилин я зайшла у реанімацію і підійшла до Макса.

- ти мене кликав?

- так — він трохи посміхнувся

- навіщо? Тобі погано?

- ні, сядь будь ласка — я взяла стілець і сіла біля ліжка Макса — що?

- ти пробач мене, я не повинен був йти від тебе... я був дурнем

- проїхали

- а ти все така ж гарна — Макс посміхнувся

- дякую — я посміхнулась йому у відповідь