6 глава

Давній друг

Я зупинилась і обернулась. Біля машин побачила свого друга, ну як друга ми зустрічались з ним. А коли розлучились, ми залишились просто друзями. Він підбіг до мене.

- Катя, ти пам’ятаєш мене?

Я посміхнулась.

- пам’ятаю, я тебе пам’ятаю Артем

- твоя зміна закінчилась, я так розумію

- закінчилась

- може я тебе пригощу коктейлем? Поговоримо

- а давай — я не була проти тому що захотілось якось розслабитись після такого важкого дня — тільки мені треба подзвонити сестрі

- добре — він посміхнувся

Я подзвонила Лізі. Вона трубку підняла зразу.

- привіт, як справи?

- привіт, у нас все добре

- ви вже у мене?

- ні, ми ще тільки речі збираємо

- добре

- завтра ввечері будемо у тебе

- це добре

- мені треба збиратися, забрати сина від його тата

- бувай

- ага завтра побачимось.

Я поклала трубку. От і добре, що вони й ще у себе, бо не хочу їх будити якщо прийду пізно.

- можемо йти?

- так

Ми зайшли у найближчий бар. Сіли за барну стійку. Артем замовив нам алкогольний мохіто. Він подивився на мене.

- давай вип’ємо за зустріч

- давай — ми зробили по ковтку — розповідай де ти як ти

- я приїхав з Австралії додому, звільнився і приїхав до батьків

- зрозуміло, зараз роботу шукаєш?

- так

- я знаю, що ти хороший нейрохірург

Артем посміхнувся.

- так, я практикувався в Австралії

- на скільки я знаю, у нашої завідувачки нейрохірургії не вистачає лікаря, може завтра поговорити з нею про тебе?

- це б було добре

- тоді поговорю

- дякую

Ми ще розмовляли і випили ще по два коктейлі. І потім Артем завіз мене додому. А після я не пам’ятаю, що було. Пам’ятаю наш поцілунок біля під’їзду, а далі як в тумані.

Ранок. Я прокинулась у ліжку. Забувши про вчорашній макіяж, я протерла свої очі. Знову на руках залишились чорні від туші плями. Я сіла на ліжко. І подивилась на ліжко. Очманіти...біля мене лежить Артем. Не погано ми так вчора посиділи і поговорили. Я впала на ліжко.

- упс — сказала пошепки я. Я повернула голову у ліву сторону. Побачила, що Артем відкрив очі — Артем, що було? Я нічого не пам’ятаю.... і голова тріщить

Артем посміхнувся.

- чесно, сам не пам’ятаю, але якщо ми опинились в одному ліжку, то між нами точно щось було — він посміхнувся і подивився на мене — ти зараз схожа на панду

- я знаю — я почала сміятись, а потім закрила очі і схопилась з голову — ой, блін....

- що?

- голова болить, а котра зараз година?

Артем подивився на годинник.

- вже сьома — я відкрила очі

- трясця! У мене через годину обхід

- встигнеш за годину зібратися?

- постараюсь — я швидко встала з ліжка, вдяглась і побігла у душ. Блін, оце буде погано якщо запізнюсь, а то всім кажу, що пунктуальність перед усім, а сама запізнююсь. Часу під душем стояти не було тому я швидко звідти вийшла, зайшла на кухню. Артем нам зробив вже каву. Я перелила свою каву в термо-кружку. Дістала таблетку від похмілля поклала її у воду і побігла одягатись. Одяглась у вчорашній одяг, бо більше нічого на стільці не лежало, я забігла на кухню і випила цю воду.

- ти залишишся тут?

- я... я зараз разом з тобою вийду, поїду додому.

- добре — я викликала таксі. І швидко вдяглась. Артем теж швидко вдягнувся і допив каву. Я подивилась на годинник. Вже 7:40. Ми з Артемом вибігли з квартири. Я закрила двері на всі замки і побігли до таксі.

Таксі на щастя стояло перед домом.

- бувай — сказав Артем

- ага, може ще побачимось.

Я сіла у таксі і водій мене повіз у лікарню. Заторів ще не було і тому дорога була ще вільна. І це добре. О 7:56 я вже вийшла з таксі і побігла у своє відділення. Коли я забігла туди я побачила, що мої інтерни вже сидять під дверима.

- добрий ранок — я відкрила кабінет — заходьте, знімайте курточки. Ми зайшли у кабінет. Я швидко зняла пальто і одягла халат, потім переодягла взуття. У кабінет зайшов Віктор.

- привіт, ти запізнилась

- знаю, мені дуже соромно — я посміхнулась — проспала

Мої інтерни дивились на мене здивовано.

- чого дивитесь на мене, давайте виходьте я зараз вийду!

Інтерни вийшли Віктор подивився на мене.