7 глава

Нічне чергування

Вечір. Я сиджу у своєму кабінеті і сиджу за комп'ютером дивлюся на звіти своїх колег. Звіт Віктора як завжди ідеальний, а звіт Дениса ні. У кабінет постукали.

- входьте

У кабінет зайшли Аня і Артем. Вони обидва посміхались

- можна до тебе?

- проходьте, сідайте

Вони зайшли у кабінет і сіли на диван. А я встала і підійшла до них. І потім сіла на крісло.

- розповідайте, як операція пройшла

- добре — сказала Аня — завдяки Артему я дізналась багато чого цікавого і нового

- то що ви будете працювати разом?

- так — сказала Аня

- мені сподобалось працювати з Анею

- це добре

- треба буде завтра поговорити з Інесою.

- що ви зараз будете робити?

- я додому

- а у мене сьогодні нічна зміна

- у мене теж нічна зміна, тому можеш залишитись у мене, вдвох веселіше.... тільки єдине що мені треба зайти до Макса

Ми втрьох вийшли з кабінету і я закрила двері. І пішла до палати Макса. Я зайшла у палату.

- ще не спиш?

- ні, як день пройшов?

- добре, нічого цікавого, і це добре.

- головна лікарка не напрягає?

- ні, вже заспокоїлась... хоч би ненаврочити

- коли я можу поїхати додому?

- ще не знаю, завтра кардіограму зробимо, подивимось що і як, тоді буду приймати рішення

- добре... я не помічав ніколи, що ти така турботлива — Макс посміхнувся

- я не здивована — я посміхнулась — мені час йти, у мене нічне чергування, завтра знову прийду з інтернами

Я посміхнулась і вийшла з палати. Підходячи до кабінету, я побачила як з нього вийшов Віктор.

- вже додому?

Віктор обернувся і подивився на мене.

- так, а ти хочеш щоб я залишився? — він посміхнувся

- ні, я не сама залишаюсь, зі мною Аня залишається

- у неї теж нічна зміна?

- так

- ну, тоді добре, я піду?

- так, хорошого вечора

- вам теж

- дякую

Ми обійнялись. У моє відділення зайшла Аня. Віктор випустив мене зі своїх обіймів і пішов до виходу. Вона підійшла до мене і посміхнулась.

- ти запрошувала, от я і прийшла

- так, давай заходимо у кабінет

Ми зайшли у кабінет.

- будеш каву?

- ні, дякую на ніч не п’ю

- а чай?

- чай буду

Аня сіла на диван. А я підійшла до чайника і тільки натиснула на кнопку, бо вода у ньому вже була. Потім кинула у чашки пакетики зеленого чаю. Сіла на крісло і закинула одну ногу на другу. Аня подивилась на мене.

- ти кажеш між вами нічого немає?

- не розумію про що ти кажеш

- про тебе і Віктора

- між нами нічого немає

- я бачу як він на тебе дивиться

- і як же?

Я встала і налила у чашки воду. Взяла чашки і поставила їх на журнальний столик.

- він в тебе закоханий, ти що цього не бачиш?

- бачу, я це давно помітила

- а він тобі подобається?

- напевно, що так, не знаю... коли у мене був день народження він підвіз мене додому і...

- що і?

- ...і він мене поцілував

- ого, я ж кажу ти йому подобаєшся... інакше він би тебе не поцілував

- не знаю... якщо чесно я себе не розумію, а ще цей Макс

- твій колишній, якщо я не помиляюсь

- так, колишній... коли я його побачила у мене наче серце зойкнуло.... зрозуміла, що він і досі мені подобається — я закрила очі долонями і через секунду їх прибрала, а потім взяла чашку і почала пити зелений чай.

- все складно

- так, складно.... але самотність набридла... дуже набридла.... хоч бери і вішайся — я почала плакати

Аня підійшла до мене і обійняла мене.

- заспокойся, хочеш випити?

- хочу, але ж ми на роботі

- то й що? У тебе є щось?

- коньяк є

- діставай — я витерла сльози, встала і дістала коньяк і келихи. Аня налила коньяк у келихи. Ми відставили чай у сторону і почали пити коньяк.

- я тільки на роботі забуваю таке слово як “самотність” і дякую тобі, що зі мною спілкуєшся

Аня посміхнулась і ще раз обійняла мене.