11 глава

Колеги

Я з Віктором пішли у реанімацію, де лежить мій тато. Ми туди швидко дійшли. Я підійшла до нього.

- привіт тато — сказала я

- привіт, донечка

- як себе почуваєшся?

- добре — він посміхнувся

- чого кликав?

- хотів тебе побачити... давно не бачились

- це дійсно так, давно...

- ти так змінилась

- як?

- подорослішала.... я чув, що ти стала завідувачем кардіологічного відділення

- так, вже два роки

- молодець, ти вся в маму... вона теж така розумна як і ти, як вона?

- нормально, вона звільнилась з лікарні і пише статті про кардіологію... ти коли від неї пішов, їй було дуже погано... у неї була депресія, вона навіть до психолога ходила.

Я побачила сумне лице тата. У нього наче ось ось сльози потечуть.

- я не думав, що буде все так серйозно

- а якщо б знав, то не покинув її? Не пішов до своєї розмальованої ляльки?

- не знаю

- якщо я не помиляюсь вона мого віку

- ....так

Я почула якийсь крик, що Віктор з кимось розмовляє на підвищеному тоні. Я пішла до нього. Він стояв біля дверей. Я підійшла до нього.

- Віктор, що сталося?

- ця жінка з глузду з’їхала... рветься до якого пацієнта, каже, що вона його дружина

Я подивилась на дівчину. Це татова дружина, та на яку він проміняв маму. Я подивилась на неї злим поглядом

- я сама розберусь — сказала я Віктору і посміхнулась

- добре

Я виперла її у коридор і сама вийшла, а потім закрила двері.

- що ти тут робиш?

- тут знаходиться мій зайчик?

- що?

- Леонід тут?

- я зрозуміла про кого ти... тобі тут не можна знаходитись!

- я його дружина! Я маю право тут знаходитись

- у реанімацію мають право заходити тільки лікарі! Так що вали звідси!

- я ще прийду — сказала Кіра

- я і не сумніваюсь — я почала сміятись

Кіра вийшла з коридору. Як вона знайшла реанімацію, я не розумію. Я зайшла у реанімацію, на мене зразу подивився Віктор.

- хто ця жінка?

- татова дружина... ненавиджу її

- так молода?

- вона мого віку... фотомодель

- зрозуміло, а де інтерни?

- я їм дала півтори години вільного часу — ми вийшли у коридор і пішли у наш кабінет — у них ще залишилось півгодини

- ти знаєш, що Зоя повернулась?

- знаю, Аня дзвонила, сказала, що вони зараз удвох до нас зайдуть — Віктор посміхнувся

- тоді пішли швидше

Ми зайшли у наше відділення і підійшли до кабінету. Біля нього вже стояли Аня і Зоя. Вони подивились на нас.

- де ви так довго ходите?

- у реанімації були — я відкрила двері кабінету і ми зайшли у кабінет.

- у тата?

- так

- у нього все добре?

- так

Дівчата сіли на диван. А Віктор пішов робити чорний чай.

- ми тут принесли тістечка, я сама пекла — сказала Зоя, я подивилась на тістечка

- смачно виглядають ― я сіла біля них на диван. Хтось постукав у двері — входьте!

В кабінет зайшли інтерни. Я подивилась на них і встала

- я зараз вам скажу декілька слів, а після підете допомагати медсестрам. І так, я перевірила ваші роботи. Олексій і Жанна ви молодці, написали на відмінно, Євгенія, ти маєш одинадцять балів і це теж добре, Андрій десять балів, ти теж молодець. А от Роман і Оля погано... все дуже погано. Завтра буде другий етап екзамену — практика. І не запізнюйтесь завтра! Ви знову всі підете до Аліни, нашої медсестри... ти Жанна можеш відпочивати зранку, вдень я тебе заберу для другого етапу екзамену. Всі все зрозуміли?

- так — хором сказали інтерни

- ну, а тепер йдіть до медсестер, де вони ви знаєте, тільки спробуйте піти з лікарні, буде вам погано!

Інтерни вийшли з кабінету.

Я подивилась на своїх колег. Вони сиділи і здивовано дивились на мене.

- ну ти і даєш — сказала Зоя — такою строгою я тебе ніколи не бачила.

Ми всі почали сміятись. Віктор поставив чотири чашки з чаєм і сів на крісло, а я сіла на диван.

- це ще не строго — сказав Віктор — ви б бачили як вона розмовляла з ними у перший день. Інтерни на неї дивились переляканими очима, а на Дениса як Катя кричала, це словами не передати

- хто такий Денис?