Довірся моїм крилам

Розділ 3

   Вечір не забарився і нові гості також. З’явились чітко за графіком з безліччю пакетів у руках, які вивантажили на кухні, заваливши стіл. Здавалось, той список Мії не мав стільки пунктів. Явно перестаралась.

  Ніка, яку я до цього бачила лиш декілька разів, виглядала неперевершено в своїй темній елегантній сукні з легким мерехтінням та туфлях на височезних підборах, які робили її зріст майже модельним. Взагалі ця темноволоса дівчина, з яскравим макіяжем, виглядала так, наче, зібралась десь на вечірку, а не на тихі посиденьки в колі друзів. Хоча як виявилося згодом, мої припущення були недалекі від дійсності.

   Мія світилася від щастя, міцно вчепившись в руку Дениса. Здавалось, розлучити цих двох нереально, але мені необхідно було з нею поговорити та з'ясувати все. Заледве витягла її з тієї кухні, під якимсь дивним приводом показати «одну цікаву річ». Бачила яким задоволеним і неоднозначним поглядом та обвела квіти у вазі наостанок, змусивши мене театрально закотити очі. І як тільки двері в кімнату обережно прикрились, одразу накинулась на неї:

   - Розповідай все.

   - Нарешті ви познайомились. – задоволено притисла долоні до грудей, сяючи.

   - Мія, що за змова на межі зі звідництвом? – докірливо примружилась, зовсім не розділяючи її радості.

   - Соня, я знайшла твого ангела. – переможний тон, вона підсилила усмішкою і піднесено уточнила: – Того, хто допоміг тобі повернутися.

   - Які ангели Мія? То був лиш сон, марення, викликане анестезією. Скільки ще повторити? – невдоволено видихнула, оскільки вираз її обличчя аніскілечки не змінився, вона продовжувала переможно усміхатись. Чудово розуміла, що все марно - якщо ця дівчина щось замислила - вже не відступиться... хоча і я здаватись не планувала, тому іронічно продовжила стояти на своєму: - Цікаво, як ти прийшла до таких висновків? Чому саме він?

   - Насправді його ім’я не Тім, - зробила театральну паузу, хитро блиснувши очима, - це лише прізвисько, скорочення від прізвища Тимофіїв. А звуть його Михайло, тільки от він зовсім не любить цього імені, тому знайомі називають Тімом.

   - І... – пробувала самостійно знайти хоч якусь логіку в її висновках, але марно, бо ніякого розумного пояснення цьому безумству не було.

   - Ну я детально вивчила могутні простори всесвітньої мережі і знайшла багато цікавого. Виявляється Михаїл - це ім’я архангела. Уявляєш, він вождь ангелів - все небесне воїнство знаходиться під його керівництвом.

   - О Боже... Денис занадто дивно на тебе впливає. – видала вражено, бо те, що вона плела і в що хотіла змусити мене повірити, не входило ні в які рамки. А ці висновки взагалі...  якісь безумні. Вже вкотре довелось пошкодувати про те, що тоді в лікарні випадково прохопилась про свій дивний сон.

   - Соня, він ідеальний! – пролепетала піднесено, знову повторивши той трюк з долонями, виражаючи небувале захоплення. – Денис іншого б і не схвалив, бо ти вже також стала для нього сестрою, тому можеш бути впевнена – цей кандидат перевірений. До того ж Тім якраз недавно став вільним... Не буду вдаватися в подробиці, сама все дізнаєшся. Гадаю, він самостійно захоче тобі все розповісти, буде тема для розмови...

   Трясця! Їм обом лікуватися треба – збожеволіли одночасно.

   - Ти ж не можеш ось це все зараз говорити серйозно? – запитую з якимсь кволим сподіванням, злегка відійшовши від попередньої заяви.

   - Чому це? – щиро вдала подив. - Солоденька, сумнівів немає! В нього ангельське ім’я... Погодься, це вже багато про що говорить.

   - І що, тепер збирати всіх в кого подібні імена і заманювати сюди? – голос зірвався.

   - Не всіх, бо це саме він. - знову задоволена усмішка ледь не до вух. - Гаразд, я йду до них – негоже надовго залишати гостей, ти ж знаєш. Тому швидко приходь до тями і повертайся до нас. - похапцем обійняла за плечі, схилившись над вухом. – Соня, він твій ангел, навіть не пручайся, бо це не може бути збіг - з іменем не посперечаєшся.

   Пішла залишивши наодинці з роздумами.

   Оце аргумент знайшла! Ім’я... Я ж колись знала ще одного з янгольським іменем. Поволі опустилась на краєчок ліжка, відчуваючи раптову слабкість в ногах та прилаштувала долоні на колінах, заодно розправляючи поділ сукні. Заплющила очі і пам'ять вмить перенесла в минуле.

   Я так любила малювати... Хоч насправді і не вміла це робити професійно, але в малюнки вкладала душу. Водячи олівцем, відривалась від реальності, поринаючи в якийсь інший вимір, інколи навіть здавалось, що ті картинки зображувала не я, а хтось інший, керуючи моєю, трохи незграбною рукою. І того літнього дня бажання творити перемогло, тому хоч і відкладала гроші на новий телефон, але відпрацювавши свої три години, все зароблене витратила на альбом зі спеціальним папером для малювання та м’які олівці, які залишали гарні відбитки, набагато кращі, ніж дешеві тверді, бо ті лише псували малюнки, не даючи ні нормальних ліній, ні кольору.

   Вмостилась на широкому гранітному перилі східців набережної, які вели аж до самісінької води, зачепившись ногами за фігурні колони, адже було доволі вітряно і можна було звалитися вниз. Хоч і невисоко, але падати завжди неприємно. Вклала альбом на коліна і витягши з нього лист, почала активно вимальовувати обриси водної гладі, над якою вдалечині возвеличувалася скеля і починався новий мікрорайон міста. 

   Ловлячи легкий річковий бриз, раз у раз заплющувала очі, радіючи тому, що  сонце вже повернулось та світило в спину, тому моя тінь гарним відбитком закривала малюнок, даючи можливість творити. Лише вітер трохи заважав, тріпаючи неслухняні кучері, які вибивалися із високого пучка, зав’язаного ледь не на маківці, тому доводилось раз у раз їх заправляти, відриваючись від малювання. Взагалі із зачіскою постійно були проблеми, бо неслухняне, пухнасте волосся, яке отримала в спадок від мами, безперестанку розтріпувалося і не піддавалось спробам приборкати його.

   - Це ж ти! – почула вигук зовсім поруч і різко відірвалась від малюнку, зустрівшись очима з тим самим незнайомим хлопцем, якому віддала розбитий телефон. Він пильно вдивляючись, одразу продовжив, ігноруючи моє здивування: – Та дівчина з листівками в дивному костюмі, що нагадував... – запнувся, точно хотів сказати якусь непристойність, але все ж одумався.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше