Довірся моїм крилам

Розділ 10

За роботою тиждень промайнув як один день, наблизивши вихідні, тому незчулась, як вже знайомилась з батьками Дениса і ті виявились напрочуд милими людьми. А от Ніку, яка на диво промовчала про мою втечу з клубу, відкрила для себе з несподіваного боку. Виявила, що та безумно любить тварин і навіть має досить веселого рудого кокер-спанієля Аскольда з білою плямкою на грудях — подарунок Дениса на повноліття. Він ідеально підходив їй за темпераментом — такий самий непосидючий, цікавий і енергійний, не дарма ж говорять, що домашні тварини переймають характер господаря. Навіть собі такого захотілося.

Настав вечір. Накрили на стіл, попередньо приготовлені страви, причому навіть я брала участь в цьому процесі під чітким наглядом Валентини Василівни – господині будинку. Благо хоч нічого серйозного не доручали, не вистачало ще спалити кухню або зіпсувати їжу — для мене це взагалі не важко.

До нас планував приєднатися ще один гість - «друг» Вероніки, та чекати його не стали, бо той мав завітати пізніше, вирішуючи якісь там невідкладні справи.

Всілись стіл... за круглий стіл, що батько Дениса пояснив доволі просто: щоб всі одне одного добре бачили, бо це символ миру і злагоди в родині. Та дивацтва лише починались... Спробувала розслабитись відганяючи неспокійні думки, але раз у раз тривожно зиркала на вільне місце навпроти, яке невдовзі мав зайняти «друг» і дуже сподівалась, що він не прийде взагалі. Відсторонено копирсалась виделкою в їжі на тарілці, слухаючи їхні сімейні розповіді.

Вероніка також вирішила відмітитись. Якось дізналась про дивну любов Мії до зброї та з явним захопленням переповіла про це батькам. Подруга дивилась на неї примружившись, погляд був готовий спопелити в будь-яку секунду, адже Мія зі всіх сил вдавала із себе добропорядну та милу особу, а Ніка завзято руйнувала вдаваний образ. Все це викликало в мене широку усмішку. Денис турботливо накрив руку майбутньої дружини своєю, намагаючись заспокоїти і йому це дійсно вдалося.

- А мені ви не дозволили навчитись стріляти. – з похмурим наріканням закінчила свою розповідь Вероніка.

- Тебе і без зброї важко зупинити. Ти в нас трохи шалена. - з усмішкою підмітила їхня мати та глянувши на майбутню невістку засіяла ще дужче. - А от Соломія навпаки: така мила, тиха, спокійна дівчинка.

І тут я не втрималась, пустивши смішок, який одразу ж довелося маскувати під кашель, схопивши склянку з водою. А жінка, характер якої однозначно дочці не дістався, радісно продовжила, що це доля, адже Денис з самого дитинства також захоплювався зброєю тому нічого дивно в тому немає. А я продовжувала усміхатись вже подумки, бо їм далеко не вся правда відома. Мабуть, не були б так позитивно налаштовані дізнавшись, наскільки ця "тиха" дівчинка спокійна…

Вдруге не змогла стриматись, та вони не повірили в кашель — розучилась правдоподібно вдавати. Соломія крадькома глянула з докором і явним попередженням, Денис взагалі не виявляв ніяких емоцій. Вероніка підозріло зиркала на всіх по черзі.

Пролунав дзвінок, відірвавши Ніку від безрезультатних спроб розвідати таємниці. Підхопилась та поспішила до дверей. Цілий тиждень готувала себе до зустрічі, але все було марно. Довелось стиснути пальці в кулаки та на мить заплющити очі, розмірено дихаючи в спробі вгамувати емоції. Не допомогло – серце пришвидшило биття. Втекла від нього в клубі, а тепер не вдасться. Та скільки вже можна тікати? Це минуле і мені давно час просто переступити через нього, жити далі наче нічого не було, як і говорив Тім.

Глибокий вдих і він зайшов, миттю заполонивши собою весь простір, від чого стало тісно навіть думкам. Швидко обвів поглядом всіх навколо і вражено повернувся знову до мене. Сумнівів не залишалось — впізнав, але я і так знала, що впізнає. Здивувався не менше ніж я, коли тиждень назад побачила його в тому клубі поруч з Веронікою. От і зустрілись...

Ніка весело усміхаючись відрекомендувала йому Мію, а потім легким порухом руки вказала на мене та повідомила, що я — її нова сестра, і після цього я вже не слухала її балачок.

Серафим стояв незворушно, але вже трохи прийшов до тями, я чітко бачила як в нього на шиї пульсує вена, як міцно він стис щелепи і як блискавично на обличчі змінювалися емоції. Складалось враження, що не вірив своїм очам — занадто довго і дивно розглядав, злегка примружившись. Охопили двоїсті почуття, бо одночасно відчувала і тріумф, і разом з цим хотіла сховатися від його бездонного погляду, який викликав зніяковіння.

- Серафим… - повільно протягла Мія поруч, увірвавшись в мої шалені думки. - Це ж, ніби щось біблійне?..

- Шестикрилий ангел, на якого не можна дивитися. - відповіла на автоматі, запізно усвідомивши, що це дасть їй зайвий привід, навіть важко видихнула і похапцем поспішила додати: - Наче... але можу й помилятися.

- О, як цікаво! - вона вже не приховувала радості та схилившись потайки прошепотіла: - Ще один.

Так, вже реально ставало забагато цих “ангелів” навколо, ніби навмисно йдуть на якийсь заклик.

Із завмиранням очікувала продовження, але він нічого не говорив і більше не дивився в мій бік, за що подумки дякувала небесам. Ми вимушені продовжувати тому краще вдати, що раніше були незнайомі.

Вероніка посадила його поруч із собою. Очі заворожено зупинились, детально вивчаючи риси колись дорогого обличчя. Він змінився за ці роки: змужнів, став... дорослим. Лице покрилось щетиною, на ньому і сліду не залишилось від тієї юнацької безпосередності, ще й з'явився шрам нижче скроні. Звідкіля? Став зовсім іншим, але любов до плетених шкіряних браслетів в нього так і залишилась, бо ці аксесуари так само прикрашали зап'ястя. «Цікаво, це мій чи ні? Адже він обіцяв, що ніколи не зніме. Хоча обіцянки не його сильний бік...» - зовсім недоречні думки перемогли здоровий глузд і погляд намертво прилип до його зап’ястя, розвіюючи реальність. Вирватись з роздумів допомогла Валентина Василівна, озвучивши дивну новину:

- Ви вже бачили вчорашні новини про ту епатажну зоозахисницю, яка постійно ховається за маскою? Вона дійшла до того, що роздяглась перед будівлею суду, щоб привернути до себе увагу, прикриваючись одним плакатом, а потім і його відкинула. Як же вона себе називає?.. Постійно забуваю. – спробувала згадати, поморщивши ніс.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше