Дозволь мені кохати тебе

Частина 10

Я прокинулася від якогось поганого передчуття. Але відкривши очі помітила над собою Володимира. Він був у звичайній футболці і джінсах. Такий стиль мені сподобався, але все ж таки, костюми більше личать до його серйозного виразу обличчя.

-Доброго ранку. Ми спізнюємось на сніданок.-промовив шеф і відхилився від мене.

-Я зараз швидко піду вмиюсь і можемо йти.-сказала я і піднялася з ліжка.

Швидко взяла шорти і майку пішла в ванну. Зробила всі процедури і вийшла до Володимира. Він навіть ліжко застелив.

-Я могла сама...

-Нічого страшного. Ходімо.

Він знову взяв мене за руку і повів до виходу. Я легенько забрала свою руку, щоб лишній раз не переігрувати. Все таки не хочеться сильно старатись для цієї гри, щоб не звикнути.

На сніданку ми всі сиділи разом, за тим же столом, що вчора. Всі були в хорошому настрої і чекали вже якигось розваг. Коли ми сіли за стіл офіціанти взяли в нас замовлення і тоді підійшов Олексій.

-Всім привіт. У мене до вас пропозиція.-радісно сказав чоловік.

-І яка ж?-не витримала Олена і запитала.

-Як на рахунок того, щоб зробити гонки на воді?-всі в цей момент закричали і почали хлопати в долоні.

-Ти, друже, в своєму репертуарі. Хочеш знову позмагатись?-запитав Володимир і хитро глянув на чоловіка.

-Я мушу тебе виграти. Тому чекаю всіх через годину на пляжі. Доречі, для дітей на задньому дворі є басейн, тому за них можете не переживати.

Всі ще більше зраділи, особливо ті, хто були з дітьми. А в мене серце забилось частіше. Я ж плавати толком не вмію, а тут ще й ті гонки. А якщо я впаду у воду і потону? Хотілось якось по тихому втекти і заховатись.

-Юля, ти вся зблідла.-занепокоївся "мій наречений".

-Може я залишусь в номері? Я не дуже добре вмію плавати.-прошепотіла я тихо.

Але це "не дуже добре" означало, що я взагалі не вмію плавати і можу залізти в воду лише по коліна, інакше в мене почнеться паніка.

-Не хвилюйся, я буду поряд.-він мило посміхнувся і поцілував мою руку.

Мурашки пробіглись по спині. Його щетина трішки заколола в руку і я затремтіла. Не знаю, що це таке зі мною.

Поснідавши, ми повернулися всі в номери, щоб підготуватися до пристоящої гонки. Я вділа свій новий купальник, а на верх - літнє плаття. Насправді, якось не хотілось оголюватись перед чужими людьми, але ж це просто купальник. Тай невеличкий шрам красувався на моєму животі, що так нагадував про жахливий день.

Коли я вже вийшла, то чоловік стояв в майці і шортах. Я оглянула його з ніг до голови і зрозуміла, що в нього досить накачане тіло. Не розумію, як такого чоловіка можна було зрадити. Так, щось я не про те думаю.

-Я вже взяв нам рушники.-заявив чоловік і ми вийшли в коридор.

В холі вже збиралися всі працівники і метушилися. Нарешті довгоочікуваний відпочинок. Але мене так і тіпало перед тими гонками.

Коли ми великою групою дойшло до самого пляжу я просто захопилася красотою цього озера. Світязь і справді виглядав дуже гарно. Є у Світязя дивовижна приваблива сила. Майже уздовж всієї берегової смуги озера ростуть ліси. І я вже захотіла прогулялись цим лісом.

-Тут дуже гарно!-зраділа я, як мала дитина і повернулася до Володимира.

-У літній час тут можна вдосталь надихатися напоєним ароматом хвої повітрям, особливо ввечері, коли заходить сонце.

-Я просто мушу тут прогулятися ввечері.-заявила я.

Тим часом Олексій поплескав в долоні і всі зібрались до купки, щоб було добре чути.

Коли всі почали скидати верхній одяг, я трішки засоромилась. А коли побачила Володимира в самих плавказ то взагалі захотілось заховати свої очі кудись подальше.

На нас наділи рятувальні желети, розповіли техніку безпеки і всі поділились по парах, щоб  разом брати участь в гонках. Звісно, я була з Володимиром, тому що йому могла довіряти. І як я зрозуміла він в цьому не погано розбирається.

Ми вже сиділи на своїх катерах і чекали сигналу, щоб рушити. Моє серце калатало, як навіжене. Я страшенно хвилбвалась, що можу впасти.

-Ну що? До іншого берега і назад?-хитро запитав Олексій.

-Згоден.-крикнув йому Володимир.

Я ще більше розхвилювалася, адже було ледь видно інший берег і здавався він дуже далеко.

-А може краще не так далеко?-запитала я.

-Не хвилюйся, до берега лише 4 кілометри.

В цей момент я почула перший сигнал і всі завели свої катери. Володимир вже був на поготові рушати, а я міцно зловилася за сидіння, щоб мене вітер не здув.

Почувся інший сигнал і ми рванули так, щоб ще доля секунди і я б вже лежала десь там в воді. Та я швидко обхопила руками Володимира і головою притислась до нього. Було страшно навіть глянути навколо. Ми так швидко їхали, що мене чуть не знудило. Але бризки води, які потрапляли мені на ноги повертали мене в реальність.

Коли ми вже були спереду, а позаді залишився всі решта, то Володимир трішки зменшив швидкість і я змогла розслабити свою хватку.

-Тільки глянь, як тут гарно.-крикнув мені чоловік, тому що сильний вітер не дозволяв нормально говорити.

Я помаленько підняла голову і оглянулась навколо. І справді. Тут дуже гарно. Я повернулась назад і побачила на хвості Олексія з Оленою. Не знаю, що тоді на мене найшло але я почала кричати, як навіжена:

-Швидше, швидше! Нас здоганяють!-кричала я, а чоловік лише додав швидкість.

В мені прокинувся азарт і я вже змогла розслабитись,тому що зрозуміла, що все це безпечно. Але забрати руки від Володимира ненаважилася.

Досить швидко ми дістались іншого берега, а саме головне, перші! Зменшивши швидкість, Володимир зупинився.

-Сідай за руль.-мовив чоловік.

-Ні, я не вмію, не зможу.-розгубилася я, тому що взагалі не очікувала такого.

-Давай швидше, а то всі вже підтягуються. Я тобі допоможу.

Ми якось помінялися місцями і я вже тримала руки на кермі.

Володимир з-заду тримав свої руки на моїх і допомагав рушити. А коли нам це вдалося, відпустив руки і я вже впевнено їхала сама.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше