Частина 11

Сьогодні - третій день нашої відпустки. І я знову прокинулася з поганим передчуттям. Що ж таке має статись? Та коли я побачила засмученого Володимира, який сидів на м'якому кріслі, то зрозуміла, все таки щось тай трапилось.

-Що таке?-одразу запитала я.

Він глянув на мене якось з виною і швидко опустив очі. Мене це напрягало, дуже сильно. Я швидко піднялась і взяла зі столу планшет, який стояв увімкнений.

Почала читати статтю і просто жахалася від побаченого.

"Відомий бізнесмен - Атаманчук Володимир, якого недавно замітили з жінкою, вже сьогодні відпочиває на Шацьких озерах зі своєю нареченою.
Як стало відомо, ця жінка - секретарка Володимира - Ільченко Юлія. Відпочивають вони разом з колегами з офісу і дуже весело проводять час."

Після короткої статті побачила наші фотографії. Хтось нас сфотографував, коли Володимир допомагав мені розщіпнути желет, а тоді і декілька фото, коли ми купались. Після фото було продовження:

" Поки що ніхто не коментує цього. Але всі задаються питанням: Як давно у Володимира появились стосунки?

Колишня дружина Володимира - Аліна, прокоментувати це так:
-Я недавно дізналась про цю жінку і не вірю, що у них можуть бути якісь стосунки."

На цьому стаття закінчилась і я впала на крісло поряд.

-Це жах.-сказала я і закрила долонями обличчя.

-До мене вже дзвонили, щоб я дав інтерв'ю.-він затих, а тоді якось спокійно додав.-Мені потрібно щось придумати...

-Це все так невчасно. Але хто міг зробити фото? Всі були разом з нами у воді.

-Це точно не з офісу. Напевне хтось впізнав мене. Вибач, що твоє ім'я засвітилось в пресі.

-Нічого не вдієш...-я навіть спробувала взяти себе в руки і прийняти якесь правильне рішення.

-Юль, я мушу тебе про дещо попросити. Надіюсь, ти зрозумієш мене і ввійдеш в моє положення.

-Що ти пропонуєш?-запитала зацікавлено я, та коли побачила його вираз обличчя все зрозуміла.-Ти хочеш продовжити цю гру?

-Я не знаю, як поступити інакше.

-Не потрібно було цього всього починати...-зашепотіла я, але чоловік напевне все почув.

-Вибач, я залишу тебе одну.

Чоловік вийшов з номеру. Я, залишившись одна обдумувала це все. Володимир допоміг мені з Владом, а я можу допомогти йому якось зам'яти цей скандал, тим самим способом.

Але чим довше я знаходжусь з цим чоловіком, тим менше починаю вірити у правдивість про свою недовіру чоловікам. Це я розуміла чудово і мені було страшно знову комусь довіритись.

Не прийнявши ніякого розумного рішення я спустилась в ресторан на сніданок. Видихнула і направился до колег, натягнувши посмішку. Володимир направив свій погляд на мене і через силу посміхнувся.

-Доброго ранку.

-Привіт, Юль.-відповіли всі.

Я сіла за стіл поряд зі "своїм нареченим" і замовила чай з дисертом.

-Які плани на сьогодні?-запитав Денис.

-Можемо погуляти берегом, або піти на озеро Люцимир. На завтра я орендував яхту до самого вечора.-відповів шеф.

Всі одразу ж пожвавішали. Я теж постаралась посміхнутись,все таки завтра особливий день. Але про нього ніхто навіть не здогадується. Влад якось з насмішкою дивився то на мене, то на Володимира і мене це напрягало.

-Бачив зранку нову статтю в інтернет-газеті. Ці журналісти вас навіть на відпочинку дістануть.-почав Влад.

-І не кажи... Як тепер можна спокійно відпочивати, коли за тобою ледь не слідкують?-підтримала розмову Олена.

-Я взагалі здивувалась, коли побачила цю статтю. Стільки інформації, навіть фотографії.-додала Валерія, ще одна дівчина з офісу.

-Не варто це обговорювати. Через кілька днів все вщухнеться.-заскоїв усіх Володимир.

-Привіт всім.-до нас приєднався Олексій і одразу розрядив обстановку. Він завжди здавався дуже веселим.

-Олексій Семенович, приєднаєтесь сьогодні до нашої прогулянки?-защебетала Олена. Я ще вчора замітила між ними якусь магію.

-Я з радістю.-осяяв її милою посмішкою, відповів Олексій.

Зразу ж після сніданку ми пішли на прогулянку. Вирішила на озеро Люцимир піти іншим разом. Дітей теж взяли. Вони додавали нашій, на перший погляд, нудній компанії веселого сміху і жартів.

Ми йшли тим самим парком, де вчора гуляли з Володимиром. Всі розбились на пари. Володимир виглядав дуже засмученим і мені захотілось його підбадьорити. Тож я впевнено зловила його за руку. Після чого побачила на собі пару здивованих,чорних очей. Вже через декілька секунд на його вустах появилась усмішка, а очі засяяли.

Ми зупинились біля дитячої площі. Тут було багато качель і навіть пісочниця. Всі якось розбіглись хто-куди. Батьки доглядали за своїми дітьми. Хтось відійшов до машини, яка продавала вуличну їжу. Інші присіли на вільні лавочки. Володимир міцніше стриснув мою руку і кудись потягнув.

-Я хочу показати тобі одне місце.-заявив він.

-Яке місце?-поцікавилася я.

-Хай це буде сюрпризом.

Я вже дочекатись не могла, так хотілось побачити то місце, про яке Володимир нічого не хотів розповісти.

Ми звернули в сторону готелю і мене здивувало таке. Хотів показати якесь цікаве місце, а привів мене в готель?

Тримаючи мене за руку він посадив в мене в машину, обійшов її і ми рушили.

-То куди ми їдемо?-спробувала дізнатись я.

-Я ж казав, що це сюрприз. Але дорога займе близько двох годин.

-Ну добре. В нас є час. Але ми нікого не попередили.

-І що? Ми дорослі люди. Тим більше, у нас є телефони,то вони зможуть подзвонити.

Як і сказав Володимир, дорога зайняла близько двох годин часу. Але за цей час ми встигли поговорити,дізнатись більше про один одного.

Ми заїхали в ліс, якщо це так можна назвати. Пекуче сонце пропускало свої промені крізь дерева.

-Закрий очі.-сказав Володимир.

-Ми що, малі діти?

-Ну будь ласка. Це місце дуже унікальне.-він зробив дуже милу посмішку і я здалась,закрила очі.

-Тільки дивись, щоб я не впала.

-Я буду тебе тримати.

Я відчула його руки на своєму тілі. Однією рукою він обійняв мене за плече, іншою тримав мої руки.