Дозволь мені кохати тебе

Частина 13

Ранок. Як же добре спати. Я повільно розплючила очі і тихо повернулась лицем до чоловіка, який міцно спав поряд.

Він спав на своїй руці, тому що його подушка лежала в ногах. Я вночі забрала від нього все одіяло і тепер він спав лише у футболці та своїх піжамних штанах. Його волосся скуйовджене, а обличчя розслаблене. Легка щетина додає цьому чоловіку мужності та сексуальності. Боже, про що я думаю з самого ранку!?

Я легенько накрила його одіялом і знову заплющила очі. Це вже напевне далеко не ранок, тому що через відчинене вікно чути крики з пляжу.

-Доброго ранку.-почувся хриплий голос Володимира.

-Доброго ранку.-розплющивши очі відповіла я і посміхнулася.-Як тобі спалося?

-Чудово, дякую тобі.

-За що?

-За те, що дозволила спати на ліжку. Це набагато краще, ніж на кріслі.-він посміхнувся і рукою ніжно забрав прядку мого волосся, яке впало на очі.

-І я тобі дякую за вчорашній сюрприз. Я думала ніхто не знає про моє день народження.

-Я ж бачив твої документи, тому... Я знав про це.-він задоволено посміхнувся, розуміючи, що сюрприз дійсно вдався.

-Інтересно, котра година. Ми напевне вже сніданок проспали.-сказала я і Володимир одразу ж потягнувся за телефоном.

-Пів на першу.

-Довго ми спали...-я відчувала себе невпевнено поруч з ним, в одному ліжку.

-Так... Доречі, я й справді вчора не був причетний до цієї романтики.

-Я тобі вірю.

-Точно, я дещо забув.-Володимир похабцем встав з ліжка і відкрив шафу.

-Що?

-Подарунок для тебе.

-Ти ж подарував квіти.

-Це дрібниця.-він витяг з-під одягу невеличкий, лавандовий пакетик.-Вибач, я вчора геть забув.

Він простягнув мені свій подарунок і я з цікавістю відкрила його. На дні маленького пакетика лежала коробочка такого ж кольору лаванди.

Я відкрила коробочку і побачила блискучий ланцюжок. Посередині був прикріплений кулончик у вигляді знака безкінечності. Це був браслет.

-Дуже дякую. Але не варто було.-мені хотілось зараз розплакатися.-Мені ніхто ніколи не робив стільки подарунків.

-Ти цього заслуговуєш. Сподобався?-з надією в очах запитав чоловік.

-Так! Дуже!-я кинулась на шию Володимиру і вже через мить відсунулась,зрозумівши, що зробила лишнє.

Чоловік взяв з коробочки браслет і акуратно защіпнув його на руці. Розмір якраз підійшов. Знак безкінечності так і виблискував на моїй руці.

-Пропоную піти в ресторан поїсти. Я голодний.-засміявся Володимир.

-Я теж. Зараз швидко вдягнусь і підемо.

-Візьми під них купальник. Підемо на пляж.

-Добре.

Я швидко взяла одяг і побігла в ванну чистити зубки і вмивати лице. Зупинившись, провела пальцями по новій прикрасі і усміхнулася.

Зараз, поки ми на відпочинку я позволю бути собі ніжною поряд з ним, але коли ми будемо в місті я постараюсь забути про ці почуття, які починають виростати з кожним днем.

Придумавши цей план, я вийшла з ванної і побачила вже зібраного Володимира. Він стояв у шортах і футболці.

-Йдемо?

-Так. Вмираю від голоду.-відповів Володимир і погладив свій живіт.

Ми спуслитись в ресторан і оглянувши всі столи знайшли Олену з Олексієм. Вони якраз їли.

-Привіт.-привітались ми, коли підійшли до парочки.

-Привіт. Сідайте з нами.-Олексій вказав на диванчик навпроти.

-Ми лише недавно проснулись. Не встигли на обід.-сказав Володимир.

В цей момент Олексій задоволено посміхнувся на всі тридцять два.

-Сподобався вам мій подарунок?

-То це ти такий в нас оригінальний?-сміючись запитав Володимир.

-Я організував вам романтику,щоб ви весело провели час.-коли він це сказав, я відчула, як почервоніла.-По обличчю Юлі бачу, що сюрприз вдався.-сміючись сказав Олексій.

Володимир глянув на мене і його очі заблищали.

-Якщо ти не проти, ми замовимо собі попоїсти?-з сарказмом сказав чоловік.

-Звісно, звісно.

Володимир покликав офіціанта і зробив для нас замовлення.

-Ви підете на пляж?-запитала я в Олени.

-Так, а ви? Ходімо разом.-защебетала дівчина

-Добре.

-Доречі, я теж поїду з вами. Думаю, зможу всім тут керувати з міста.-радісно сказав Олексій.

-Боїшся відпустити Олену?-запитує Володимир, а я тихенько сміюсь.

-Постав себе на моє місце. Ти б відпустив Юлю кудись надовго?-жартома обурився чоловік.

-Ні.-коротко відповідає Володимир і я починаю зиркати на нього.

-От бачиш.

-Емм, Юль, я вчора переглядала фотографії з твого дня народження і знайшла це.-вона простягнула нам фотоапарат, який лежав за їхніми спинами.-Це таке миле фото!

Я обережно взяла з її рук пристрій і глянула на екран. Володимир підсунувся до мене і теж глянув. Я була в шоці від цієї картини. Це фото було зроблене саме в той момент, коли Володимир цілував мене. Я важко ковтнула і видавила з себе щось схоже на посмішку.

-І справді круте фото. Як ти встиг?-запитала я в Олексія.

-Тут є багато фотографій з вечірки, я пізніше їх роздрукую. Але це фото помозолило б добряче очі журналістів.-усміхаючись сказав він.

-Навіть не смій це робити!-киваючи пальцем сказав Володимир.

-Що робити?-поцікавилася я.

-Відіслати ці фото потрібним людям. Це буде сенсація!-його хитрий погляд говорив сам за себе.

-Тільки не кажи, що...-не договоривши, ми всі побачили на обличчі Олексія посмішку чешинського кота.

-Я не стримався. Мені так і чесались руки відправити це фото Павлу.

-О Боже! Ти бовдур!-обурився Володимир і відкинувся на спинку дивану.

-Навіщо таке робити, Олексію?-обурилася Олена.

-Хто такий Павло?-тим часом поцікавилася я.

-Редактор журналу, де збираються всі плітки про відомих людей міста.-тим часом відповів мені Володимир.

Я прикрила рот рукою, розуміючи, що це буде катастрофа. Я добре пам'ятаю, як журналісти товклись під під'їздом минулого разу. В цей момент хотілось побити цього Олексія.

Тим часом спокійний офіціант приніс нам їжу, але спокоєм за цим столом навіть не пахло. Олексій напевне зрозумів свою помилку і вже не так широко шкірився, а Володимир взагалі виглядав розлюченим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше