Частина 18

-На наступне літо.-все ж таки відповів Володимир.

-Діти, чому так тягнути?-тут же озвався Андрій Романович, що було дуже дивно.

-І справді. Тато правий, хіба ви не хочете поскоріше зв'язати своє кохання у шлюбі?-підтримала свого чоловіка Світлана В'ячеславівна.

-Ми так вирішили. А там, поживем, побачим.-відповів Володимир і знову приділив увагу похреснику, якого забрав з моїх рук, щоб я відпочила.

-А я думала, що стану ще раз бабусею. Але ж це ще так довго чекати.

-Мамо, ще все встигнеш.-сказав, як відрізав Володимир.-І тим більше, не будемо ж ми одразу після одруження вам внуків народжувати.

Я вирішила в цій розмові промовчати. Краще не видавати своїх думок, які зараз літали навколо мене.

Так! Я хочу дітей. І це зрозуміла саме сьогодні, коли ці маленькі рученята шукали щось цікаве на моєму обличчю. І не важливо, взагалі не важливо, що з Володимиром ми - не справжня пара.

-Юля, коли ти плануєш народжувати?-якось несподівано запитала мене Діана.-Бо я хотіла після 25-ти,але доля вирішила інакше.

-Та я якось не думала над цим.-я геть розгубилася з цими питаннями про дітей.

-Ну як не думала? Хіба ви не говорили про дітей?-три пари очей зацікавлено дивилися на мене з Володимиром.

-Та говорили.-збрехала я.-Але ми ще не планували, коли саме я буду народжувати.-спробувала сказати це якось в жарт.

-Не розумію, чому тягнути з одруженням? Чи ви не впевнені один в одному?-почав своє найстарший член родини.

-Та впевнені.-одразу відповіла я.-Цього літа вже не вийшло з одруженням, тому ми вирішили на наступне, щоб тепло було.

-Яка різниця, тепло чи холодно? Я з Діанкою в зимку одружувались.-втрутився Данило.

-Так, все!-зупинив цю суперечку Володимир.-Хвати вже про це сперечатися. Вже пізно, а нам завтра з Юлею повертатись в місто.

-Даню, залишайтеся сьогодні тут. Чого вам їхати вночі в інше місто?-попрохала сина Світлана В'ячеславівна.

-А й справді, давай залишимось до завтра.-підтримала свекруху Діана.

-Добре.-навіть не пробуючи сказати щось погодився Данило.

-Тоді мені невісточки допоможуть прибрати тут, а ви не плутайтесь під ногами.-свекруха одразу ж випровадила чоловіків з-за столу і ми взялись все прибирати.

Швиденько все зібрали зі столу, їжу заховали в холодильник, посуд поставили в посудомийну машину, навіть трішки посперечалися про наше з Володимиром весілля. Все ж, якби у нас з ним було все насправді, Світлана В'ячеславівна вмовила б нас одружитись по-скоріше.

Повернувшись в кімнату, яку нам виділили для ночівлі, Володимир якраз лягав на ліжко.

-Я швиденько в душ і теж лягаю.-сказала я і взявши всі речі направилась в ванну.

Зараз моє серце якось дивно стукало. Не знаю, чи то через ці розмови про весілля, чи то через ще одну ніч з Володимиром в одному ліжку.

Тепер я вже точно знала, що закохалася в нього. І мені важко не показувати своїх почуттів. Тай показувати їх якось страшно. Мені хватило страждань ще за часів Влада. Не хотіла знову плакати через чоловіка.

Після душу я зразу ж лягла з іншого боку ліжка і дивилась в стелю. Володимир повернувся до мене і підпер рукою голову.

-Давай поговоримо.-сказав бадьоро він.

-Про що?

-Як тобі моя сім'я?

-Дуже дружня, мені сподобалось сьогодні.-щиро відповіла я, тому що брехати не було сенсу.

-Батько сьогодні сказав мені прямо, щоб я не вагався з дітьми.

Я звісно розумію, що Андрію Романовичу хочеться, щоб і його старший син завів сім'ю, дітей. Але я не розумію для чого мені це говорить Володимир. Ну чим я йому зараз можу допомогти?

-Після закінчення цього всього...я думаю ти знайдеш собі кохану жінку і у тебе обов'язково будуть діти.-як би боляче не було, сказала я. Хоч зараз від однієї думки, що Володя поруч з іншою, моє серце стискається.

-А якщо я вже знайшов ту саму, кохану жінку?-ледь не пошепки запитав мене чоловік.

Я одразу зустрілась з ним поглядом і хвилинна мовчанка ще більше напружила обстановку.

-Ти хочеш закінчити цю гру прямо зараз і бути з своєю коханою?-вирішила включити дурненьку. Не хотілось показувати свої почуття, які так і рвалися назовні.

-Так...-занадто спокійно і ніжно сказав чоловік.

Я чекала, що він ще щось скаже, але він мовчав. Усвідомлення того, що я знову стала непотрібною прийшло якось дуже різко і вже в кутиках очей збиралися сльози. Я присіла на ліжку, збираючись йти, але міцна і гаряча рука зловила мене за лікоть.

-Я ще не все сказав, а ти вже робиш висновки.-дорікрув мені чоловік.

-Мені хватило того, що я почула, щоб зрозуміти все.-впевнено відповіла я, ніби мені й не боляче зовсім.

-Зрозуміти що? Я впевнений, що ти взагалі нічого не зрозуміла.-він підсів ближче до мене і міцно обійняв. Я схилила голову йому на пличе, насолоджуючись таким моментом.

Мовчання між нами тривало досить довго. Я вже не могла ось так сидіти в нерозумінні ситуації. А Володимир наче знущався з мене і з моїх почуттів.

-Я хочу бути лише з тобою.-нарешті вимовив чоловік.-Хочу щоб ця гра припинилася, тому що мої почуття до тебе справжні.

Те, що я відчувала в той момент неможливо описати словами. Хто ж знав, що я йому і справді подобаюсь? І він мені подобається, так сильно, що я впевнено можу сказати, що кохаю цього чоловіка. Але... Завжди є це ненависне "але".

Я боюся знову довіритись чоловіку. Знаю, безглуздо, але хіба я можу щось з собою зробити? В моєму житті чоловіки робили мені лише боляче. Я знала, що Володя не зробить такого, але десь в глибині душі я боялась.

-Юля, скажи хоч щось...-розгублено сказав чоловік. Напевне, його ця моя мовчанка ще більше напружила.

-Я боюсь.-зізналась я.-Не хочу щоб мені знову зробили боляче.

Його міцні обійми стали більш ніжнішими. Рукою він проводив по моєму волоссю, а іншою доторкався до моїх плеч, від чого мурашки розбіглися по тілі.

-Я ніколи не посмію зробити тобі боляче.

-Давай...залишимо все, як є.-запропонувала я, хоча була готова потонути в коханні до нього.-Поки що.-добавила згодом я.