9

- Де ти була вчора?

На порозі з’явився батько, як тільки я зайшла в будинок. Я погано зробила, що не відповідала йому вчора, але сталося що сталося. Склавши руки в замок, стала рівненько, піднявши голову вверх і абсолютно спокійно відповідаючи:

- У подруги ночувала. Пробач, ми швидко лягли спати, я не чула, як ти дзвонив.

Так, я збрехала. А для чого йому знати більше? Все одно, ми в напружених стосунках зараз і чиста правда зробить цю ситуацію ще гіршою.

- Я гадав, що ти знову кудись втекла. Було так важко попередити завчасно? – сердився тато, але мені було байдуже.

Нагнулася, щоб зняти кросівки, не звертаючи уваги на нього. Я погано спала вночі й прокинулася о шостій, щоб зараз швиденько забрати підручники й знову поїхати на пари. І кому цікаво вислуховувати те, що я не виспалася? Батькові точно ні.

- Я ж говорила, що такого більше не повториться. Тату, будь ласка, поговорімо потім. Я поспішаю.

Не чекаючи на його відповідь, я пробігла крізь нього наверх. Зайшла в кімнату й зразу впало в око моє ліжко. Зразу відвела погляд, бо це тільки погіршує всю ситуацію зі сном. Порившись у книгах, знайшла найнеобхідніше й склала в сумку. Схоже, затримуватися не варто, бо не хочеться, щоб Алекс довго чекав.

Точно, Алекс.

Захопивши із собою сумку, я кулею спустилася вниз і вибігла з дому. Трясця, спізнилася. Мій тато вже про щось говорив із хлопцем. Ох, не до добра.

Я підбігла до них, щоб рятувати Алекса, який уже поглядом благав про це.

- Тато… Нам пора їхати.

Він оглянув мене та Алекса якимось понурим поглядом і зморщився.

- То он вона, яка в тебе подруга…

- Ем… Це мій друг – Алекс і він… Хлопець Наталії, так, Алексе? – запитала я, підморгуючи хлопцю, щоб він зрозумів. – Я залишалася в них на ніч.

Алекс витріщив на мене здивовані очі, але глянувши ще раз на мого розлюченого батька і на мене, яка ледь не благає підіграти, широко усміхнувся й відповів:

- Усе вірно. Подруги моєї дівчини – є моїми подругами також. Мег ночувала в нас.

Я полегшено видихнула й глянула на тата теж усміхнувшись, щоб він нічого не запідозрив. Схоже, що повірив.

- Добре, але це не означає, що тобі, Мег, можна так робити. Увечері поговоримо.

Після цього батько ще раз оглянув Алекса й щось прошепотівши собі під ніс, пішов навіть не попрощавшись. Хлопець сам вирішив це зробити:

- До побачення, містере Гардінг, гарного Вам дня! – прокричав він йому вслід.

Тато нехотячи кивнув й заховався за дверима. Алекс нарешті обернувся до мене й нервово промовив:

- Мег, що за підстава? Якби я знав, що так буде, то не підвозив би тебе.

- Ой, ой, ой, розслабся. Ти був на висоті, — сказала радісно я, стукнувши легенько його по плечу. –

Гарно вжився в роль хлопця Нат.

- Знущаєшся? – закотив очі він, відчиняючи переді мною дверцята машини. – Хоча, чути таке від актриси – це комплімент. Але хлопець Нат, знущаєшся?

- Сказала те, що перше спало на думку, — викрутилася я, не стримуючи дурної усмішки. – Поїхали, у нас мало часу.

Я всілася в салон, очікуючи на хлопця. Він швидко обійшов машину й сів за кермо.

- Тобі пощастило, що мені дорогою до твого університету, а то в іншому випадку – йшла б пішки. Не задумувалась над тим, щоб скласти на водійські права?

- Думала, але ніколи не сідала за кермо раніше, — промовила я, спостерігаючи за потоком машин. Насправді мені дуже хотілося б отримати права, але зараз мені не до того. – Тобі, до речі, для чого потрібно у відділок у таку ранню пору?

- Сам не знаю. Подзвонили вчора й сказали заїхати сьогодні зранку, — Алекс знизив плечима й мигцем подивився на мене. – Якщо щось важливе, то я обов’язково повідомлю.

- Дякую, — прошепотіла я й повернулася в іншу сторону.

Коли ми під’їхали до студентської парковки, я попрощалася з Алексом і пішла прямо. Неподалік побачила автівку Тревора. Він якраз виходив із машини й побачив мене. Я пришвидшила кроки, але коли хлопець вигукнув моє ім’я на цілу вулицю, було б тупо не зупинитися. Обернувшись, я спробувала усміхнутися й сказати:

- Привіт.

- Привіт, ти з кимось приїхала?

- Так, мене підвіз Алекс.

- Ти могла попросити мене, ти ж знаєш…

- Знаю, Треворе, але йому було дорогою, тому чому б ні? – відповіла я й пішла до корпусу, адже вже запізнювалася.

Тревор покрокував за мною поруч.

- Мене цілу ніч переслідували думки, що я тебе чимось образив.

- Що? Чому? – незрозуміло перепитала я.

- Тому що мені не треба було починати тему стосунків і давити на тебе цим. Пробач, — знизив плечима юнак, промовляючи це.

Він це серйозно?

Я похитала головою, обернувшись до нього.