Дозволь мені кохати тебе

16

Дорогий щоденнику!
Останнім часом я дуже "розійшлася" у деяких діях. І ще особливо у своїх думках та емоціях. Я не знаю, чого хочу, не знаю, чого чекати далі. Іноді, на декілька секунд, виникає думка просто перенестися назад, на початок вересня, коли не було ще ніяких проблем і непорозумінь. Я була простою першокурсницею Меган, яка щойно познайомилася з Лілі в студентському дворику.
Час неспинний і потрібно цінувати кожну секунду. Навіть зараз я це роблю, адже розумію, що все «місиво» лише починається.
А, і це ще не все! Ми порозумілися з Тревором. Яка наша доля – ще невідомо, але скажу так, що я готова зробити крок вперед, якщо й він зробить його.
І якщо ніхто не завадить…


Я відкинула щоденник на поличку біля ліжка, а сама піднялася з ліжка й пішла в душ. Через годинку, коли вже переодягнулася у домашній одяг і читала художню книжку у свій законний вихідний, почула тихий стук у двері.

- Заходь, тато, — крикнула я, наперед знаючи, що це він.

Занадто очевидний факт.

- У мене є хороші новини, — сказав мені рідний, злегка усміхаючись.

Зацікавившись, я підвеслася на ліктях, вигнувши брову в здивуванні.

- Аж дивно чути таке у цьому домі. – якось сумно сказала, але зразу виправилася. – Яка ж?

- Маму сьогодні виписують. Поїдеш зі мною забирати її?

У мене в душі ніби ангели заспівали. Відклавши книгу, я одразу піднялася.

- Це ж чудово! Звісно, що я з тобою.

Тато кивнув, і залишив мене у кімнаті саму, щоби я привела себе в порядок. Ох, знову прийдеться переодягатися... Я байдуже взяла перші ліпші речі, розчесала волосся та через десять хвилин уже була готова виходити. Взяла сумку, яку набила корисними речами, телефон, і пішла вниз за татом. Сіла в машину і, поки пристібала пас, на дисплеї висвітилося смс:

@thevjblake: Привіт, мила. Як спалося?

Обернулася до вікна, щоб батько не побачив моєї тупої усмішки, швиденько відписуючи відповідь:

@mharding: Привіт. Не повіриш, але сьогодні я нарешті більш-менш виспалася.

@thevjblake: Отже, я на тебе прекрасно впливаю. До речі, я теж виспався :)

@mharding: Хм, ну то це означає, що я також позитивно на тебе впливаю)

@thevjblake: І це мені подобається.

Я закусила губу, стараючись перестати усміхатися на всі 32, поки ніхто нічого не запідозрив, але всі мої спроби були марними. Насправді це все так дивно… Але й водночас дуже мило! Я ніби знову відчула той «квітково-цукерковий» період наших стосунків. Мені навіть не знадобилося думати над відповіддю, як знову прийшло повідомлення від нього:

@thevjblake: Тому що, в першу чергу, мені подобаєшся ти.

Ну і як в такому випадку стримуватися?

Я досі не знаю, чому «ламаюсь» і не дозволяю Тревору підійти ближче. З одного боку, я цього хочу, з другої – чекаю на розмову з Райлі. А з третьої взагалі хочу на все плюнути та залишитися самою.

Мовчки стояла в коридорі лікарні, хрускаючи кісточками рук від хвилювання. Я більш як тиждень не говорила з матір’ю. Тато заповнював якісь папери біля реєстратури, а я підійшла до автомата взяти собі якийсь напій, щоби збадьорити себе. Схоже на те, що це все надовго. Я блукала по коридору оглядаючись по палатах, де лежали тяжкохворі люди з різними проблемами психіки. Можливо, дехто з них втратив рідного, дехто не зміг «знайти» себе, декого зґвалтували, або на їхніх очах когось вбили. Варіантів про те, чому вони опинилися тут – безліч. Коли я зустрічалася поглядами з деякими, то в їхніх очах помічала лише моральний біль, відчай і прохання подати руку допомоги або сказати якесь чудо-слово, яке розвіє всі погані думки й надихне їх жити далі, вчитися пізнавати в простих речах добро... Те, що поможе їм вибратися з прірви безвиході. Але вони прекрасно знають, що цей шлях не простий. Очікування виснажує, тому дуже легко зірватися на пів шляху. Я вже це знаю…

- Меган? – я почула строгий голос батька в кінці коридору. – Ходімо.

Я кивнула, швидко допила каву, і викинувши порожній стаканчик, побігла за ним до мами в палату. Рідний відчинив двері, зайшовши всередину першим. Зразу покрокувала за ним. І нарешті цей момент настав – я побачила маму. У мене аж всередині все стиснулося, коли вона піднялася з ліжка, щоб обійняти тата. Потім ми зустрілися поглядами з нею. Усміхнулася, зробивши цим жестом перший крок до примирення. Бачив Бог, що я щиро хотіла цього. Нижня губа мами затряслася, коли вона оглянула мене. Зробила крок ближче до неї, відчуваючи, як скучила, але моє серце обірвалося, коли мама пройшла повз мене до виходу, більше не подивившись у мою сторону. Я перелякано переглянулася з татом і подивилася їй вслід.

Це означало лише одне – між нами досі війна.

Усю дорогу додому ми їхали мовчки. Я трясучими руками тримала телефон, періодично перевіряючи годину, щоби хоч чимось себе зайняти. Тато намагався нас розговорити, але всі його старання були марними. Думала, що нам уже нічого не допоможе, але помилялася. Все розпочалося тоді, коли ми припаркувалися біля нашого будинку.

- Ти вже зв’язувався з приводу роботи в Канаді? Тебе перевели на постійно? – запитала мама в батька.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше