Дозволь мені кохати тебе

18

Після нашого обговорення Алекс заварив мені чай і ми вийшли з ним поговорити на балкончик, поки дівчата обговорювали щось між собою. Спершу я поставила кружку з чаєм на стіл, а хлопець кинув на мене теплий плед, який захопив із собою з вітальні. Сам він сів навпроти наливаючи собі в склянку віскі.

- Це ти у Нат викрав? – пожартувала я, роблячи ковток гарячого чаю.

Алекс усміхнувся куточками губ і, знизивши плечима, відповів:

- Нехай це буде нашим секретом. Будеш?

- Ні, дякую. Сьогодні я пас.

- Твоє рішення, - він налив собі трішки та закрутив пляшку.

- Як взагалі твої успіхи, Казаново? Наталія піддається твоїм «чарам» чи все так, як було?

Мені було так цікаво спостерігати за тим, як розвиваються їхні стосунки. Я знала, що вона для нього стала «коханням з першого погляду», а ось у Нат у голові лише Скотт. Це підтвердив і сам Алекс:

- Не знаю, важко сказати, - відпив напій хлопець і зручніше всівся у широке крісло. – Помітно те, що їй добре зі мною. Нат любить поговорити, але всі її розмови, у результаті, приводять до єдиної теми про…

- Про Кайдена, - закінчила я замість нього, а він понуро кивнув.

Шкода це чути, адже я вірю і знаю те, що Алекс хороша людина. Нат заслуговує на таку людину поруч із нею. Вони пасують одне одному! Але я ніяк не зможу вплинути на думку Нат…

- І що? Ти здаєшся?

- Ні, Мег, не здаюся, - впевнено сказав хлопець. – Ще не час…

Я закивала головою, приймаючи його рішення. Задивилася вдаль на інші будинки, де в деяких квартирах, то вмикалося-вимикалося світло, але Алекс знову привернув мою увагу:

- Я бачу, що ти помирилася зі своєю подругою… Як це сталося?

- Нас об’єднало спільне горе, - замислено відповіла я, стиснувши кружку в руках ще міцніше, щоби було ще тепліше. – Ми зрозуміли, що зараз не час для сварок. Навпаки – потрібно об’єднуватися.

- І правильно. Наша команда збільшується. Це радує.

- Саме так, - погодилася я.

Хлопець різко підсунувся до мене, простягнувши склянку, як я зрозуміла – щоби цокнутися в знак цієї події. Я піднесла кружку ближче. Голосно дзенькнули склянки і ми допили свої напої, поспішаючи повернутися до дівчат, які вже почали сумувати без нас.

Розпрощавшись зі всіма, я сіла з Лілі в машину. Подруга наполягла на тому, що мене потрібно довезти додому живою і неушкодженою. Через те, що було вже пізно, я не стала сперечатися. За всю дорогу ми перекинулися лише декількома словами, а коли Лілі під’їхала до мого будинку, я промовила:

- Дякую, Лілі. Зустрінемося завтра на парах?

- Звісно, тепер я нікуди від тебе не дінуся, - відповіла та, усміхаючись, й помахала мені на прощання, коли я виходила з машини.

Я швиденько знайшла ключі від будинку, але ще встигла десять разів передумати йти туди.

Може, поки не пізно, знову подзвонити Лілі, щоби переночувати у неї?..

Тільки-но я подумала про це, як двері переді мною самі відчинилися. І я аж відкрила рот від здивування, коли побачила на порозі не маму, не батька, а Тревора.

- Меган?

- Треворе?

Ми одночасно запитали це одне в одного. Він стояв із такою ж самою емоцією, як у мене. Поки до нас не підійшли мої батьки…

- О боже, Меган! – сказала мама, побачивши мене.

Я досі не наважувалася зайти всередину, поки Тревор сам не відступив, пропускаючи мене.

- Що ви всі тут робите? – наважилася запитати я, роблячи крок назустріч.

- А що ми по-твоєму мали робити, коли ти пропала? Я зразу повідомила Тревора, що ти зникла, - розлючено сказала мама.

- Я пропала? Не сміши мене, - втомлено відповіла я, суворо глянувши на хлопця.

- Не ображайся на них, вони правильно зробили, що повідомили мене, - промовив він у їхнє виправдання.

- Ми зараз поговоримо про це, о’кей?

Махнула рукою вверх, показуючи на мою кімнату. Тревор спершу глянув на моїх батьків, ніби поглядом питаючи, чи можна. Я звела бровою, дивлячись на це, але нічого не сказала, щоби не сердити батьків ще більше. Вони, мабуть, дозволили, адже хлопець кивнув їм і пішов наверх. Нарешті я посміла повернутися до батьків, промовляючи:

- Не хвилюйтеся, ми поговоримо з вами пізніше.

Я не дочекалася їхньої відповіді, а пішла вслід за Тревором. Піднялася швиденько нагору і голосно гримнула дверима, зайшовши в кімнату до хлопця. Склала руки на грудях, дивлячись на нього, ніби натякаючи на те, щоби він розпочав говорити першим, але все марно. Тревор повів бровою, підійшовши ближче до мене. Втомлено видихнула, і перша запитала:

- Що ти тут забув?

- Мені подзвонили твої батьки…

- Це я вже чула, - перебила я, висловлюючи свою думку. – Але я тобі написала, що зі мною все гаразд, тоді чому ти це їм не сказав, а приїхав?

- Ти не рада мене бачити? – сумно запитав хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше