Дозволь мені кохати тебе

21

Знайшовши свою сукню неподалік від ліжка, я підняла її з підлоги і почала мовчки одягатися. Стала навпроти дзеркала, стараючись самостійно застібнути противний замочок ззаду, але виходило погано. Ще через декілька незграбних спроб я відчула, як моєї оголеної спини торкаються пальці Тревора. Він одягнувся швидше, ніж я, тому зараз прийшов на допомогу. Під його впливом замочок легко поїхав вгору. Хлопець відступив від мене, але продовжував дивитися на мене через дзеркало. Я, як-небудь, поправила волосся, неохайно пригладивши їх пальцями та вирішила залишити такими, як вони є. Все одно гумка десь загубилася…

- Як ти себе почуваєш? – перше, що сказав мені Тревор після всього, що сталося між нами.

- Добре. Дуже добре, - задоволено усміхнулася я, обертаючись до нього і підійшовши ближче.

Обвела руки кільцем навколо шиї Тревора, вустами ніжно доторкнувшись до його шкіри.

- Не шкодуєш?

Я легенько відсторонилася, почувши таке питання. Поправила прядку волосся і впевнено відповіла:

- Ні, а що? Ти шкодуєш?

- Ні, але… - хлопець запнувся, не знаючи, як правильно сказати все, що на думці, далі. – Просто не так я уявляв це з тобою.

- А як ти це уявляв? Як у всіх банальних любовних романах? – я розсміялася та обхопила його обличчя долонями, змушуючи подивитися мені в очі. – Треворе, мені не потрібні пелюстки троянд, шампанське у келихах, ароматичні свічки і таке інше. Головне, що я зробила це з тобою.

Він усміхнувся, але якось гірко. Я відчула, що щось не так...

- Що це? – тепер питаннями завалила його я.

- Ти про що? – хлопець звів бровою.

- Ось ця твоя реакція. Щось не так?

- Забудь…

- Треворе, скажи мені.

Кожна секунда його мовчання наповнювала в мені емоції хвилювання, поки хлопець глибоко не вдихнув, на видиху промовляючи:

- Просто я знову пошкодував про те, що вчинив так тоді. Якби тієї брехні не було, можливо зараз все було б по-іншому…

- Ох, ти знову за своє… - втомлено прошепотіла я, відскочивши від нього. – Для чого ти взагалі це нагадуєш?

Я ще більше відсторонилася назад, відчувши нотки образи на хлопця, а він знову почав:

- Пробач, але мені досі важко.

- Я думала, що ми вже давно про це забули, але, як бачу, я помилялася.

- Ти, до речі, нічого не відповіла мені.

Звела бровою в здивуванні, не розуміючи до чого він хилить.

- На що?

- Я сказав тобі, що люблю тебе. А що відчуваєш ти?

Нервово закусила губу замість відповіді. Я ж говорила йому це раніше, то чому зараз так важко повторити? Та, тому що з того часу все змінилося, і я не готова кидатися цими словами «наліво й направо». Шкода, що тоді цього не розуміла.

- У мене є почуття до тебе, Треворе, але я не можу стверджувати, що це «кохання».

Це звучало доволі зарозуміло, проте це була правда. Хлопця це не на жарт збентежило, що він вирішив «добити» мене морально:

- І чому цікаво? Через те, що у твоєму житті є Деймонд?

Це було останньою краплею. Я відійшла і нервово почала закидати речі в сумку, викрикнувши:

- Я так і знала! Треворе, за цей час проведений з тобою, я встигла забути за нього. Але ти сам нагадуєш і ще робиш у цьому винною мене!

- Ох, ну звісно! Знайшла відмовку...

Він продовжував щось говорити, а я пропускала все мимо вух. Нарешті Тревор помітив зміни в моїй поведінці. Не розуміючи, що я роблю, збагнув запитати:

- Ти куди?

- Додому!

Вигукнувши це, я взяла сумку і стала перед дверима, застигнувши на місці. Щось не давало мені піти так просто. Я не можу залишити це саме так, тому насмілилася сказати:

- Знаєш, Треворе… Ти вмієш зіпсувати настрій, навіть того не помічаючи. Браво.

Я гордо глянула на нього і різко відчинила двері перед собою, але не вийшла, бо хлопець вмить опинився переді мною, зачиняючи їх перед носом. Ображено опустила погляд вниз, а він заговорив:

- Мег, я не хочу сваритися.

- Ти сам знайшов привід для сварки.

- І був не правий. Забудьмо це.

Промовив він це набагато спокійніше, аніж тоді, ніби зрозумів, що поводився, як ідіот. Хоч мене ще колола та голка образи всередині, але я, погоджуючись, кивнула. Почну пручатися – зроблю ще гірше.

Він легенько обійняв мене і знову запитав:

- Ти все одно додому? Може залишишся?

- Ні, мені потрібно готуватися до пар.

- Не забула, що зранку тобі назначили обстеження у наркологічному центрі? – нагадав Тревор, а я перелякано підняла очі.

- Вони це серйозно? – огризнулася я, згадавши розмову за наркотики, яку «здала» Олівія.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше