16

- Меган!!! Я ж бачу, що це ти! Зупинись!

Я зробила так, як вона попросила і повільно обернулась. Такою розлюченою її ще ніколи не бачила.

- Що це за ігнор, Меган?! Я два дні тобі дзвоню і не можу додзвонитись. Пишу – ти теж не відповідаєш! Я ледь з розуму не зійшла!

- Лілі, заспокойся. Я ж написала вчора зранку, що зі мною все добре і не варто переживати, — знизила плечима я, чим ще більше роздратувала її.

- Заспокойся?! Це все що ти мені можеш сказати? – верещала вона. Всі студенти, які були навколо, звернули на нас увагу, — ти навіть не вибачишся?

- Пробач, я поступила неправильно залишивши тебе саму без відома.

- І це все? Ти не хочеш розказати мені де ти була весь цей час

Вона дивилась на мене склавши руки по боках, а я тихо промовила до неї:

- А ти не думаєш, що це місце не дуже підходить для таких розмов?

- Та мені здається, що тобі ніяке місце не підходить для спілкування зі мною. О Боже, Меган, я навіть бачити тебе після цього не хочу!

Подруга витерла сльози на щоці й залишила мене саму. Я й не догадувалась про те, що вона так сильно переживала за мене. Почуваю себе ще більш винною. Зразу згадала про Тревора. Мені потрібно з ним поговорити просто зараз. Побігла на перший поверх до загального розкладу занять. По ідеї, у нього зараз право і він в іншому корпусі. Чорт, у мене ж пара риторики… Але ж я мушу зараз пожертвувати парою риторики заради людини, перед якою я провинилась.

Я вибігла зі свого корпусу в наступний. Швиденько добралась на потрібний поверх і сіла на лавочку навпроти авдиторії. Набрала смс Тревору з проханням вийти на пару хвилин. З очікуванням дивилася на двері та чекала на нього. Через п’ять хвилин мого очікування, я вже зневірилась, що він вийде і зібралась йти до виходу, але двері різко відчинились і переді мною з’явився Тревор.

- Мег! Нарешті, я побачив тебе. З тобою все в порядку?

Він підбіг до мене і схопив мої долоні у свої.

- Пробач мені. Я не повинна була тікати від тебе, не сказавши ні слова. Це було так нерозумно…

Хлопець різко обійняв мене, чого я зовсім не очікувала і продовжила стояти з широко розплющеними очима. Він не ображений на мене?

- Ох, Мег, не варто вибачатись. Це я у всьому винен. Я не повинен був залишати тебе одну. Це так низько з моєї сторони, пробач. Знаю, що ти пішла, бо сильно образилась на мене. Ти хоча б нормально добралась додому?

Шок. Просто шок. І що мені робити тепер? Сказати: «Та не переживай, я поїхала з Райлі. Ледь не поцілувалась з ним, напилась, прийняла наркотик і прокинулась в його ліжку зранку»?

- Ем… - почала я і вислизнула з його обіймів. – Тревор, не в цьому річ. Я не за це перепрошую, я…

- ОК, якщо ми двоє винні й двоє не хочемо вибачень, давай просто забудемо про це непорозуміння? Я не хочу сваритись з тобою, — сказав хлопець з проханням.

Я закусила губу до болю. Не хочу брехати йому, але й не насмілюсь сказати всю правду. Не хочу втратити Тревора через якогось Райлі, який сам не знає чого хоче. Я невпевнено кивнула. Хлопець посміхнувся і провів своїм пальцем по моїй щоці. Дихати стало важче. Я, набравшись впевненості від бажання, потягнулася до його губ. Він навіть не заперечив і відповів на мій поцілунок. І ось ми, посеред коридору корпусу, під час пари, стоїмо і цілуємось біля авдиторії. Хіба не про це я мріяла ще два місяці тому?

- В тебе зараз пара? – спитав він, коли ми відновлювали дихання після довгого поцілунку.

- Так, а що?

- Втечімо з неї й поїдемо кудись. Лише двоє. Як тобі така ідея?

- Це крута пропозиція, але я не можу, — засмучено відповіла я і Тревор сумно видихнув, — не тому що я не хочу, а тому що я вже вчора прогуляла три пари. Я не хочу втратити стипендію через прогули.

- Я розумію… - сказав спокійно він і поцілував мене в кінчик носа.

- Але може ти захочеш прийти сьогодні до мене? Ми можемо подивитись якісь фільм разом.

- Це теж непогана ідея. Я подзвоню тобі увечері, — відповів задоволено хлопець і знову поцілував мене. Чорт, ті кляті пари… - Все, не буду тебе затримувати.

- До вечора?

- До вечора, люба.

Тревор зник за дверима авдиторії і я радісно пішла до виходу. Невже все налагоджується?

Я сиділа всі чотири пари окремо від Лілі. Вона, як і казала, взагалі не звертала на мене увагу. Тепер, коли ми не разом, я зрозуміла, що вона дуже важлива для мене людина. За цей короткий час Лілі стала справжньою подругою і я зовсім не хочу з нею сваритися. Поки ми сиділи на останній парі англійської я написала їй повідомлення:

«Я знаю, що ти зараз дуже ображаєшся на мене, але я не можу не говорити з тобою так довго. Ти потрібна мені, Лілі. Пробач мені за такий тупий вчинок. Я обіцяю все розказати тобі, якщо зможеш мене вислухати.»

Натиснула відправити й перевела погляд на Лілі. Вона побачила нове сповіщення на телефоні і як тільки побачила, хто його прислав, подивилася на мене, а потім в повідомлення. Подруга швидко пройшлась очима по тексту і її очі знову заблищали. Я теж відчула, що зараз можу розплакатись. Лілі знову глянула на мене, кивнула і перевела погляд собі в зошит. Один крок до примирення уже зроблений.