Дракон в Архонії

Розділ 10.

Олекса Анфарвол

Про те, що в полон схопили наших хлопців, я взнав одразу, як пішла Єва. Мені сказали, що Стефан шукає ще трьох розвідників серед новобранців. І я знав, якщо про це почує Єва, вона не роздумуючи зголоситься піти туди, де мене катували шість довгих днів і ночей. Із надією, що Стефан був раніше за неї у наметі розвідників, я перенісся туди. Ада поплелася слідом за мною, щоб проконтролювати, як вона сказала.

Та я запізнився. Хлопці сказали, що вони тільки що пішли. Демон, брат Стефана і вона. Я повідомив Стефана про те, що зараз телепортуюся до нього і через декілька довгих, як для мене секунд, він дав згоду.

У кабінеті Ада зразу ж сіла на диван. Стефан мав винуватий вигляд. Я наговорив багато всього, Ада ж говорила розумні речі, і хоч я це розумів, не міг допустити того, що Єва, ця тендітна синьоока дівчина, піде прямо в лапи до тих виродків! Але вона підслухала нашу розмову. І цей її погляд, повний ненависті і розчарування, спрямований на мене, просто роздирав на шматки.

Коли вони пішли, я був на передовій лінії. Бився, що відволіктися, бо просто би збожеволів, думаючи, як вона. Це були дуже довгі і най неспокійніші години у моєму житті. Але раптом артефакт зв’язку із Стефаном замигав і я, навіть не докінчуючи атаку, телепортувався до навчального табору.

На полі, де ми з Євою билися, була метушня. Багато магів лежали на землі, вкриті кров’ю. Біля них бігали цілителі. Дрейк тримав на руках закривавлене тіло Єви і в мене серце зупинилося. Невже? Вона не могла так просто здатися! Злість бурлила в мені наче лава. Хотілося вбити всіх, хто послав її на гибель і хто не прикрив її там!

Я хотів зразу ж задушити Дрейка, але важка рука Стефана зупинила мене.

- Вона жива, - сказав він, а в мене величезний камінь впав із душі і стало якось легше дихати. – Це не її кров.

Я підійшов до Дрейка і він зразу передав мені ношу. Кивнувши Стефану, я телепортувався до військового штабу в столиці. Ада вже закликала цілителя, нашого давнього друга, який стояв біля однієї із лікарняних палат, чекаючи на пацієнта.

Обережно положивши тіло Єви, Касан відсторонив мене, а я просто завалився на крісло.

- Лекс, не переживай, - присідаючи біля мене, сказала Ада. – Вона сильна дівчина, з нею усе буде добре, - вона стиснула мою руку.

- Що ж, я не бачу у неї ніяких серйозних пошкоджень, але у неї майже опустошений магічний резерв. Поки він не відновиться, їй краще буде спати. Тому кожного дня давайте їй цієї настоянки, хоча б тиждень, - сказав Касан і покинув кімнату.

- Ось бачиш! – радісно сказала Ада. – А тепер мені потрібно випустити Хотару. Надіюся, він не вб’є мене після такого, - вона ще раз стиснула мою руку і вийшла із кімнати.

Я сів ближче до ліжка і взяв Єву за руку. Потрібно буде помити їй обличчя і переодягнути, але думаю це зробить Ада. Єва буде не дуже задоволена, якщо взнає, що її переодягав я.

Через кілька хвилин в кімнату залетів Хотару. Він почав шипіти на мене, ставши збоку біля дівчини.

- Тихо, тихо. Я нічого їй не зробив. І вона жива і здорова. Лише магічно опустошена.

Маргай подивився на мене з підозрою, а тоді повернувся до дівчини. Обнюхав її і заспокоївшись, ліг на живіт, муркаючи.

Це був важкий день.

 

Єва Драгана

Приходила до тями я довго і важко. Кілька разів до мене долинали чиїсь голоси, але за кілька секунд я знов впадала у забуття. Коли я нарешті проснулася, голова нещадно боліла, все тіло ломило, на груди щось тиснуло, в роті була засуха. Я не могла навіть відкрити очі.

- Вона ще не прийшла до тями? – запитав холодний голос, який мені когось нагадував.

- Ні, - злісно, але якось втомлено відповів інший голос, який точно належав Олексі.

- Нам потрібно взнати, що саме там відбулося! – не вгавав перший.

- Містер Монтей, - то ось хто це, - розвідники вам вже все розказали! Навіть коли вона прокинеться, їй потрібен час на відновлення магічного резерву, а не на ваші дурні питання відповідати! Якщо це все, будь ласка, покиньте палату! – Олекса був дуже злий, напевне через це після його слів я почула, як хтось закрив двері.

Почекавши декілька секунд, Олекса знов заговорив, та тепер його голос був спокійний і ніжний:

- Можеш відкрити очі, він пішов, - він обережно забрав пасмо мого волосся з обличчя.

Я відкрила очі. В мене на грудях, звернувшись клубочком, лежав маргай, розмірено дихаючи. На кріслі біля ліжка сидів Олекса, він виглядав втомлено, чорні круги під очима говорили про довгі і безсонні ночі. Кімната була в кремових тонах, штори закривали вікна не даючи світлу потрапити всередину, що робило атмосферу затишною.

- Води, - ледь рухаючи язиком, попросила я.

Чоловік підійшов до столу і налив у кружку води. Сівши біля мене, він допоміг мені піднятися і, притримуючи кружку, зробити пару ковтків.

- Як же ти мене налякала, - погладжуючи легенько по руці, сказав він.

- Вибач мене… - прошепотіла я.

- Тобі не має за що…



Gnito Inko

Відредаговано: 14.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись