Розділ 10 Хазяїн і його молодий Нарієць

Стіни здригнулись. Десь позаду покотилося каміння. 
-    Нарійці вимерли сотню років тому назад задовго до Тієї ночі,  ще коли війна тільки почалася, - затремтів голос Марі. Вона не зводила очей з Хейза, котрий йшов перший і стояв зараз за якигось пару кроків від Вогняного Змія. 
-    Називай мене Міллом-с-с, - попросив шипучий голос і холодний липкий страх оповив моє серце. Навіть я, обмеження в знаннях про магію, знала легенду про напів змія Мілла. 
-    Те що ви-с-с, почали називати-с-с нарійців магічними істотами-с-с не змінило їх природи-с-с, - прошипіла темрява. – Убогі-с-с, своїми ж руками знищити всемогутніх нарійців-с! Гіршої дурниці ви-с-с не могли зробити-с-с. 
-    Нарійці, - долинає до мене голос професора Історії магії на одному з перших наших занять, - насправді відомостей про них до наших днів дійшло дуже мало. Вони були елітою нашого суспільства. Їхня магія була неймовірна по силі. В стародавніх літописах збереглися ще нотатки про те, що на троні протягом багатьох століть сиділи двоє: нарієць і маг. Разом вони ставали королем і королевою та дбали про свій народ також разом. Білі химери лишили нас найкращих захисників нашого Королівства…
Голос професора змінюється рідним батьківським. Здалека років до мене долинає дощ, який заспокійливо торкається вікон моєї спальні. Закутавшись в ковдру я ловлю кожне слово з легенди про Мілла:
Колись давним-давно, коли ще звірі говорили, - починає тато, - поміж звичайних людей народжувалися особливі. Їм була підвладна магія. Проте свою державу вони ділили з іншим народом звали яких Нарійцями. На відміну від магів свою силу вони черпали в природи і були відмінними захисниками нового Королівства. Разом вони будували і розвивали свою державу. І от в одному з міст цього королівства жила сім’я високоповажних нарійців. Містечко було маленьке і решта населення була магами, а в сім’ї було дві дочки. Старша любила свій дім і на одній з ярмарок познайомившись з магом з не менш шанованої сім’ї з ним і заручилась. Молодша, же була ще зовсім дитиною, коли в місті сталося лихо. Під час одної з щорічних ярмарок на місто напали розбійники. Вони грабували, громили і знущалися над бідним людьми. Батьки у той день були за містом в гостях і молодша дочка залишилася одна. Пам’ятаючи настанови батьків, вона вирішила врятувати свій світ. Знайшовши головного розбійника вона запропонувала йому себе взамін за своїх людей. З тих пір Лілі, а саме так її звали, більше ніхто не бачив. Розбійники також пропали на довгі роки залишивши у спокої місто і його жителів. Батьки довго ще шукали юну Лілі, проте нічого так і не довідалися. 
Уже через багато років у дім нарійців постукав маленький хлопчик. Він сказав його звати Міллом і він син Лілі і розбійника, проте, по дивним збігам обставин його рідних у домі не було. Єдиний хто був тоді в домі це камердинер. Він працював у домі лише три роки і відповідно не пам’ятав та й не чув від давно опечалених хазяїнів ні про яку Лілі. Мілла вигнали. Собаки гонилися за ним до самої гірської ріки. З обдертими колінами і сльозами на очах, розгубленим та подавленим хлопчиком і познайомилася там Чорна Мавка. Мавки не були самі по собі поганими. Вони були дочками природи. Дбали про неї  і жили за її законами. Проте за п’ять сотень літ до події в маленькому містечку якась чорна субстанція отравила  ліс. Тоді і появились чорні, отруєні мавки. Зустрічі з ними не міг пережити ніхто. Люди зникали як мухи після розмови з ними, а ті, котрим повезло вижити самі перетворювались в чудовиськ. З тих пір Мілл, котрий від матері успадкував дух змія, від батька, мага-розбійника, вогонь, став чорною істотою ночі. Спочатку він помстився нарійцям. Потім один за одним почали зникати жителі міста. Мілл оселився недалеко в печерах і кожного дня виловлював жителів рідного колись міста і вбивав. Ніхто не  міг нічого з тим зробити і нажахані люди зібравши найнеобхідніше просто втекти. 
Кажуть він і досі живе у тій печері і чекає на нащадків жителів того міста, що відреклось від нього.
-    Це була Амітагава? – це було останнє питання, яке я встигла йому поставити, наступної миті Ірвін шарпнув мене на себе, а Марі заверещала, так немов би він вбивав її матір. Я втратила опору і завалилась на герцога, поворот і це вже він закриває мене від уламків стіни з права, де тепер заяв величезний отвір відкриваючи нам всім вхід в простору печеру. 
-    Швидше, - гаркнув Ірвін зриваючись на ноги і тягнучи мене в отвір, поки Хейз притиснув Чорного змія до стіни. Оминаючи сталагніти та гостре каміння я таки послизнулась знову опинившись  в обіймах вчасно підхопившого мене Ірвіна. Тріск кісток, падіння каменів і мимо нас злетів окрашуючи скелі в червоне Хейз. Марі вчасно послизнулась і сіла на п’яту точку якраз в ту мить, коли над її головою прошмигнув чорний змій з червоними очима та чорно-червоною аурою навколо нього.
-    Обережно, ця аура ядовита, - встиг крикнути змій на ходу витираючи кров і перетворюючись у гігантську брудно зелено-чорну істоту і кидаючись на свого суперника.
-    Не хвилюйся так, ти не встигла багато вдихнути, - схопив Ірвін Марі тягнучи нас на вихід, - вийдеш на свіже повітря все пройде. 
І тільки після його слів я помітила, що зображення перед очима починає потрохи плисти. Я вже не могла розрізнити де був наш змій охоронець, а де була легендарна чорна потвора, котра бажала тільки крові і помсти. «Швидше гаркнув Ірвін тягнучи нас до чергового проходу. Темрява, осіяна слабким блакитним сяйвом і гуркіт позаду. Хейза в черговий раз відкинули нам під ноги. Марі схлипнула, тяжкі сльози покотилися по її щоках.
-    Каро не забудь, - тихо прошепотів він знову перетворюючись. Навіть для нього це було занадто. Мені здалось я чую як переступаючи через себе він надсилу перетворював власні клітини в зовсім іншу істоту. 
-    Де ця навіжена, - уже виходив з себе герцог штовхнувши нас в темний коридор і вертаючись по нашу ранену подругу. Позаду нас тріщали скелі і лилася кров. «Тільки не обертайся! Тільки не обертайся!», - шепотіла я собі міцно тримаючи за руку Марі і вперто йдучи в запропонованому виході. 
-    Я могла би йому допомогти. Могла би. Мені підвладна вода, але… але… я не можу сконцентруватися. Нічого не можу з собою зробити, - бубніла подруга раз за разом шморгаючи носом. Бійка все віддалялася, а ми все йшли і йшли, доки прохолодний нічний вітер не торкнувся мого обличчя. Ми рухнули на чорну землю відразу біля входу. На небі світився повний місяць. 
-    Чого розсілися. Руки в ноги і пішли, - появився Ірвін відпускаючи Каро на землю.  – Ну пробач мене, Мел, - посміхнувся він торкаючись моєї руки, – але Мілл справді небезпечна істота. Тому, поки він нас не найшов, потрібно забиратися звідси чим по швидше.
-    А як же Хейзел? – зірвалася на ноги Каро.