Друг

Глава 12. Глінтвейн на Староміській площі

Після недовгого відпочинку, Єва поспішила швидше побачитися з другом. Після роботи він чекав її на Староміській площі.

Вечірня Прага підкорить навіть найчерствіше серце! Ратуші, храми, готика, бароко... А ще нескінченна кількість затишних яток з гарячим глінтвейном і пряними ароматами, з різдвяними сувенірами та пряниками. Мільйони різнокольорових вогнів, музика, щасливі голоси перехожих. Їх слів не зрозуміти, але почуття та емоції однакові на всіх мовах!

Прогулюючись між рядами, Єва захоплено поглинала в себе святкову атмосферу міста. Всміхалася так, що вилиці зводило від втоми. Виявляється, казки існують не тільки на сторінках книг, а й в кількох сотнях кілометрів. А іноді й зовсім поруч...

Віталій радісно махав рукою, щоб привернути її увагу посеред умиротвореного натовпу. Його червона куртка була такою символічною, новорічною.

— Ти ніби помічник Санта-Клауса! — зареготала Єва, обіймаючи хлопця за спину.

— Чому ніби? Може, я саме він і є? — Парасолька сховав руку в кишені та через мить простягнув їй шоколадний батончик.

— Як ти дізнався, що я люблю з кокосовою начинкою? — здивовано вигукнула, відразу ж розгортаючи обгортку і надкушуючи. — М-м, це чудово! Ти справжній чарівник!

— Мене знову підвищили! З посади помічника до чарівника! — вони засміялися, й повільно попрямували до одного з кіосків.

 

Невеликий дерев'яний будиночок, прикрашений гірляндами, випромінює тепло навіть на відстані. На прилавку різновиди напоїв. Віталик, скориставшись телефонним перекладачем, сказав продавцеві замовлення.

— Тільки без мускатного горіха! — раптом зашепотіла Єва йому на вухо. — І без кориці!

Хлопець всміхнувся і замовив два келихи глінтвейну з каберне та апельсинового сиропу. На запитальний погляд Єви нічого не відповів, тільки всміхнувся.

Столики для відпочинку були високими, відчуваючи себе ніяково, що Парасолька не зможе поставити свій келих, вона запропонувала йому пройтися уздовж площі й знайти зручну місцину, у вигляді кафе. Щоб і очі були навпроти один одного, і щоб Віталік не переймався.

Пройшовши трохи в сторону від площі, вони побачили криті павільйони вуличного ресторанчика. Тут було менше людей, але зате відкривався прекрасний вид на величезну сяйнисту ялинку, на дахи будівель, й плавний потік відпочивальників.

— Мені завтра зранку на роботу, а пообідді до центру, потім я вільний. Буду приділяти увагу лише своїй гості!

— До центру?

— Так, реабілітаційного.

— То, ти приїхав сюди лікуватися?

— Ні, справді, заради роботи. А потім від колег дізнався, що є фахівці з гарними рекомендаціями. Вирішив спробувати.

— То ще є шанси? — вона не змогла вимовити всі слова питання, але Віталік все зрозумів й так.

— Є, але ненадійні.

— Як це трапилося?

— Дуже банально. Наїхала автівка, але я йшов пішки, саме тому більшість удару прийшлася на ноги та поперек.

— Мене від цього врятував велик… — всміхнулася Єва.

— Наступного разу буду тільки їздити великом!

— Ніякого наступного разу, дурнику! — торкнулася його руки, їхні очі на якийсь проміжок часу припинили роздивлятися все навколо, а лише дивилися один на одного.

— Знову перекваліфікація!

Пролунав її легкий сміх, але зараз вона вже прибрала руку, роблячи ковток гарячого вина. Щоб трохи забути про печальні думки, Єва почала розпитувати Парасольку про його роботу. Стільки всього цікавого та незрозумілого! Програмування, малювання, алгоритми, ще якісь невідомі слова, які вона вперше чула.

Віталій розповідав все із захопленням, було помітно, що робота для нього є улюбленою справою. Дівчина інколи слухала роззявивши рота, так їй подобався його неймовірний голос, його легка мова, емоційні нотки, з якими він вимовляв речення. Здавалося, що ця людина навіть не вміє сумувати. Кожна фраза лунала наче повітря, непомітно, проте відчутно.

 

Вони гуляли містом до пізньої ночі. Навіть, коли на вулицях майже не стало людей, ці двоє шалених цього не помітили. Єва повідала, як побила коханого квітами та як видрала собі шмат волосся з годинника. Віталік сміявся, просив Єву зняти шапку, нахилитися, щоб подивитися голову. Задихаючись від сміху, вона підставила йому потилицю, відчуваючи, як він змерзлою рукою торкається її волосся, перегортаючи пасма з боку в бік.

— Наче на місці…

— Та я ж приклеїла все назад! — серйозно сказала, надягаючи шапку з великим бубоном.

— На зад чи назад?

— Ха-ха, дурнику, я пожартувала!

— Та хто тебе зна… Доказів немає.

Хтось цикнув на них з вікна, бо дуже голосно сміялися. Не розуміючи ні слова, вони вибачились. Парасолька почав згадувати всі мови які знає:

— Пардон, скузі, сорі, вибачте! — приклав долоню до грудей, дивлячись на жіночку у вікні. Та всміхнулася, й махнула рукою, закриваючи важкі стулки.

— Ти нікого не залишаєш байдужим… — з ніжністю промовила Єва, зачудовано дивлячись на хлопця.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше