Друге дихання

З чистого аркуша

Перший робочий день для Сергія пройшов легко. Він познайомився з колегами і студентами. Чоловік дуже любив нові знайомства та спілкування з новими людьми. Він легко знаходив мову з усіма. Так було завжди. Мабуть це особливість його профессії. Адже він актор, людина , яка постійно бачить нові обличчя і відвідує світьські заходи. Тому до спілкування з зовсім різними людьми і постійними знайомствами він звик, та в більшості випадків ці знайомства йому бувають корисні. Перший його день в ролі викладача добіг до кінця. І він зібравши свої речі і одягнувши пальто вийшов з кабінету, а тоді і з будівлі університету на парадний двір, одночасно перевіряючи телефон. Побачивши пропущений від Толіка, Сергій одразу набрав номер друга, той одразу відповів невдоволено

-Ну і де тебе носить? Ти навчишся відповідати на дзвінки?

-Я був зайнятий,Толь, ніяк не міг відповісти.

-Ну тоді розповісиш при зустрічи, чим же ти таким важливим був зайнятий.

-Як? Ти повернувся?

-Так ми з Марічкою повернулись ще на тому тижні.

-Ну і як Італія?

-Чудово, просто неймовірно. Це не описати словами, це треба бачити.

-Можливо, але немає нічого кращого за рідний дім. Я свою рідну Україну, Київ ні на одну Італію не проміняю.

-Та я знаю, ти в нас любиш свою державу, але це тобі не заважає бачити інші місця.

-А я і бачу просто не сиджу в чужій країні місяцями, мені і тут є чим зайнятись. Робота, дім, дочка. Немає коли розгулювати.

-Який ти зануда.

-Ну вибач вже.

-Слухай, я чого подзвонив. Я хотів тебе побередити, щоб ти не планував нічого на сьогоднішній вечір. Зустрінемось, поговоримо.

-Але, я...

-Ніяких "але". Відмовок не приймаю. Ми навіть два рази на рік не зустрічаємось, тому не ний.

-Добре, добре, о котрій зустрічаємось?

-Близько восьмої 

-І на це, добре. А де?

-Я тобі зараз адрессу скину

-Домовились, до вечоча.

-До вечора.

Сергій скривився і вимнкнув. Він не хотів їхати і хотів провести час вдома. В тиші і спокої. Та йому не хотілось ображати друга з яким вони дійсно давно не бачились.  Сергій   останнім часом приділяв багато часу світьським заходам аби залучитись корисними зв*язками, що завжди може знадобитись. Він не припиняв  працювати в театрі, навіть зараз коли почав викладати в університеті. Це була його основна робота. яка приносила йому популярність а найголовніше задоволення. Театр, сцена стала его другим домом, він уже не міг без цього. Тим паче зараз,  його популярність почала помітно зростати. Ну, а вільний час, якщо він знаходився, чоловік намагався проводити вдома, поруч з дочкою.  Тому Сергій знаходив причини і не приходив на зустрічі з друзями, однокласниками, однокурсниками, родичами або просто знайомими. Здається він завжди тримався подалі саме від наайближчих, адже саме вони могли побачити весь його душевний біль, який з роками не став меншим. Щоразу коли він згадував  Соломію його рани кровоточили з новою силою. Знову згадавши про колишню дружину він вдихнув повні груди повітря і мовив сам до себе

-Забудь! Її більше немає! Зітри її з пам*яті! Наче ніколи її не знав!

Привівши думки в порядок, а себе до тями чоловік попрямував до театру. Провівши три години на репетиції Сергій пішов додому. Було близько шостої. На  щастя ресторан в якому він мав зустрітись з Анатолієм був не далеко. Хвилин десять на машині. Тому він міг приділити годинку свого часу своїй маленькій принцессі Діані. Адже коли він повернеться, вона вже буде спати. Трохи повеселившись з дочкою Сергій зібрався і поїхав в ресторан. Коли він зайшов в приміщення його зустріла управляюча і мовила 

 

-Доброго вечора, я можу вам чимось допомогти?

-Так мила - він зробив паузу і поглянув на бейджик що висів на її светері, а тоді додав -Антоніна, у мене тут зустріч з Анатолієм Кравчуком, він мав забронювати столик

-Так, так. Ваш столик біля вікна, але вашого друга ще немає.

-Нічого страшного, я почекаю.

-Щось замовите?

-Чашку кави. Дякую.

Сергій сів за столик, а Антоніна підійшла до подруги, яка стояла біля барної стійки і обернувши голову до бармена мовила

-Каву за п*ятий столик.

 

Повернувшись до подруги і додала

 

-Доречі, Надь цей столик обслуговуєш теж ти.

-Я? А який саме?

-Той що біля вікна. Дивись. Бачиш, який красунчик там сидить?

-Ой про що ти думаєш? Мені взагалі не до нього. І взагалі мені не цікаво - мовила серйозно дівчина, від чого лише Тоня закотила очі.

-Надь.

-М? Що?

-Не будь занудою, а?

-А тебе не бентежить те, що він років на десять нас старший?

-Ні, ані трохи не бентежить. Навпаки, це ще більше притягує, приваблює. І взагалі він так солідно виглядає і такий красунчик.  І старші чоловіки більш цікаві. Вони притягують до себе тим що поводять себе стримано, а молоді кого побачать з тим і ідуть.

-І в цьому вони тобі цікаві. Зрозуміло.

-Не тільки цим?

-А чим же ще?

-Ну вони такі серйозні і такі холодні трохи, в чомусь агрессивні.

-І це по твоєму добре?

-Ну в міру так. Навіть якщо і не добре, то так заманливо. Не знаю. особливо мене такі чоловіки манять до себе і взагалі мені завжди подобались чоловіки по старше. Тому перестань бути занудою. Та й в чоловіка має бути характер, в дечому важкий, залізний, на то він і чоловік.  А серед хлопців зараз я рідко таке зустрічаю, та й мені просто подобаються чоловіки по старше, я вже казала. Але не усі, а ткі як цей за столиком біля вікна.

-Все я зрозуміла. Тебе не переконаєш.

-Саме так. В мене свої ідеали чоловіків. І вони зовсім не ідеальні.

 

Каву зробили і піднесли до стійки, Тоня глянула на Надю, а тоді на Сергія і мовила

-Іди... Віднеси нашому таємному незнайомцю його замовлення - промовивши це Тоня оглянула чоловіка

-Чого це він наш? Ніякий він не наш - злісно мовила Надя і пішла аби виконати свою роботу. Підійшовши до столика біля вікна і поклала на стіл каву, а тоді мовила.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше