Рани серця

Біль може бути постійним супутником життя? А самотність? Може, якщо людина не бажає нічого змінювати. Або, якщо не може змінити. Не може довіритись, полюбити. Але чи легко комусь довіритись коли тобі вже одного разу розбили серце?Ні, не легко. Дуже важко.. Сергій вважав, що неможливо. Почався новий день. І хоча у кожному дні Сергія були біль і самотність, у нього був один промінчик сонця, який робив кожен день чоловіка теплішим, світлішим, добрішим. кожен день ставав особливим від тієї любові, яку вона йому дарувала і яку він відчував щодо неї. Сонце, яке освітлювало його життя - Діана, його дочка, а більше ніхто і ніщо йому потрібно не було. Він викладав в університеті вже близько тижня і знав своїх студентів. Але навіть їх, по суті учорашніх дітей чоловік не підпускав близько до себе, навіть їм не довіряв до кінця. Просто спілкувався, йому не дивлячись ні на що теж потрібно було людське спілкування. Наскільки би він не закрився у  своєму панцирі. Зараз чоловік стоїть на сцені театру, разом з акторами трупи. Перед ними повний зал людей. Які опладували стоячи у відповідь на чудову гру і дійсно прекрасну акторську подачу. У людей на очах були сльози. Здається вони і не збирались іти, лише засипали талановитих  працівників театру аплодисментами. Сергій усміхався, для нього щирі аплодисменти глядачів були важливіші за будь яку славу і гроші. Він провів очима по залу і побачив знайоме обличчя, та одразу подумав, що такого не може бути. та він помилявся. Через кілька хвилин, актори пшли зі сцени і розбіглись по гримерним. І Сергій теж пішов до себе аби зняти грим і переодягнутись у звичний одяг. Коли він пройшов в середину то помітив що Аня з Ангеліною про щось шепотілись, а от коли він зайшов то одразу замовкли. Він поглянув на них і мовив 

-Що тут у вас дівчата?

-Нічого, просто розмовляємо.

Мовили обидві дівчини і поспіхом покинули гримерну, Сергійові здалась їх поведінка  дивною, але він не звернув уваги, чоловік зняв грим. переодягнувся і взявши свої речі покинув кімнатку, а слідом і приміщення театру. Помахавши рукою колегам, чоловік пішов в сторону свого улюбленого парку. Через цей парк Сергій завжди йшов додому, короктим та приємним для його творчої душі шляхом, та й тут у нього багато спогадів. Тому щоразу, коли Сергій опинявся в цьому парку, він поринав у спогади.. Наприклав в цьому парку авін вперший раз зустрів свою колижшню дружину, тут він зробив їй пропозицію, тут вона повідомила йому про свою вагітність. І ще багато чого сталось саме тут. Зараз Сергій йшов парком і як завжди згадував минуле, думав про пережите. Думав, міркував, як почув голос позаду себе, який його відволік.

-Ти так і не змінився. Яким був таким і залишився.

Почувши ці слова, які пролунали знайомим жіночим голосом Сергій насторожився, він повільно з обережність обернувсяж. По голосу чоловік вже впізнав його власника і здогадувався про те кого побачить, але не хотів вірити у те що відбувається і сподівався що помиляється і просто сплутав давно знайомий голос з іншим, хоча усе було очевидно . Глянувши на жінку чоловік впав у ступор, він був у шоці. В його очах було стільки злості та ненависті Він не розумів, як міг її кохати. Вісім років, вісім років він не бачив цю жінку. Вісім років його душа горіла у пекельному полум*ї. За ці роки вона ні разу навіть не подзвонила аби хоча б спитати як її дочка, почути її голос. А тепер вона приїхала і наче нічого не сталось повстала перед ним. Ще й так спокійно говорить з ним. Що виводило його з себе ще більше. Чоловік нічого не відповівши відвернувся і спокійно пішов далі, не видаючи навіть поглядом бурю, як вирувала у його душі.оли він зник з її поля зору він перейшов на біг, він біг швидко аби поскоріше опинитись вдома, по далі від сторнніх очей і дати волю почуттям. Нарешті він опинився вдома. Зайшовши в дім Сергій поспішно зачинив двері і погляну на годинник, що висів на стіні. Була опів на десяту вечора. Діана вже спала і він міг залишитись на одинці з собою та прийти до тями. Він хотів вже пройти далі як до порогу вийшла хатня робітниця.

-Вітаю сину, ти спізнився. Ходи. повечеряй.

-Я не голодний, я піду до себе

Сергій не став більше слухати, а піднявся до себе в кімнату. Пані Світлана бачила, що його щось тривожить, щось знову перевернуло його внутрішній світ до гори дном. Жінка не стала його тривожити, але її непокоїв його стан. Давно такого не було, щоб Сергій нпобачивши дочку зачинився у себе в кімнаті Жінка вирішила цієї ночі залишитись з Сергієм і Діаною і не залишати цієї ночі їх самих. Діпана не підозрюючи про  повернення своєї рідної матері. про т е наскільки вони блзько один від одного і хто вона спокійно спала. А Сергія чекала безсонна ніч, наодинці з власними думками і душевними ранами, які йому спричинила ця жінка, яку він колись кохав, але вона йому тепер абсолютно чужа. І вона  сама обрала для себе цей шлях. Розбила свою родину. І все для чого? Воно того було варте? Наврядчи судячи з того, що через вісім років вона знову повернулась сюди. Проте сам Сергій ніяк не очікував її побачити. Та й навіщо вона приїхала. Ну припустимо приїхала? Навіщо  предстала перед ним? Що хотіла почути? Що намагалась довести? Нащо? Кому це потрібно через стільки років? Йому знову було боляче. Знову, як колись. Сергій зачинив двері кімнати на ключ і пройшов до вікна та сів на підвіконня Де і провів усю ніч. Він не міг спати, не міг їсти. Чому? Чим він це заслужив? Чому вона повернулась? Для чого? Він тільки почав звикати, тільки змирився. Він тільки почав її забувати. Тільки тільки йому мало стати легше. І тут йому такий "дарунок" долі. Він не хотів з нею говорити, не хотів ні її бачити, ні чути її голоса. Соломія для нього більше не існує. І це було незмінним фактом. Надя ж після того, як завершився її навчальний день покинула університет та поїхала на зустріч з маклером, який знайшов їй кілька варіантів житла в аренду. Дівчина пройшла півміста, але не знайшла нічого путнього і була вкрай розчарована. Але вона не з тих хто опускає руки. Тому набравши повні легені повітря вона вирушила на роботу. Опинившись на місті вона одразу зайшла в приміщення в помітила Тоню, яка сиділа за барною стійкою і сумувала. Надя кілька секунд дивилась на подругу і зупинила офіціанта, який йшов до кухні с порожніми келихами. Не відводячи погляду від подруги Надя запитала в юнака