Глава сорок друга.

В'ячеслава та Олександр були захоплені один одним. Моментами Олександр шепотів безглузді слова, час від часу знаходячи губи Слави і накриваючи їх своїми. І як тільки справа дійшла до більшого, двері в ванну відчинилися. Ольга на деякий час встала в ступор, а потім відвернулося й спробувала привернути до себе увагу закоханних. Сказати що вони були шоковані побачивши її це нічого не сказати. 

- Ольга... Можи ви вийдете? - запитав Олександр дивлячись на спину жінки - Почекайте нас в кімнаті. Ми зараз до вас вийдемо.

Почувши слова Олександра Ольга вийшла з ванної кімнати, зачинивши за собою двері. "Черт" - це була єдина думка, яка проймайнула в той момент в голові у жінці. Жінка присіла на край ліжка й почала чекати коли ж до неї вийде донька, тоді як Слава поступово відходила від шоку.

- Як ніяково - прошепотіла вона закутуючись в рушник. 

- Іди сюди - промовив чоловік й обійняв наречену - Все гаразд. Не хвилюйся - говорив їй погладжуючи по волоссю.

- Гаразд? - запитала В'ячеслава подвивившись в очі Сашкові.

- Якщо хочеш, то я можу провести лекцію твоїй мамі про те що неможна заходити в ванну кімнату коли в ній хтось є.

- Ти серьйозно? - ахнувши запитала В'ячеслава.

- Цілком. Ще можу розповісти про те що потрібно стукати в двері. Я вважаю що це дуже важливі знання. А ти? - з посмішкою промовив Олександр.

- Саш...Пішли краще до мами. Ти сказав їй що ми скоро.

- Пішли. Цікаво почути чому вона так, увірвалась до ванної - сказав Олександр й відпустив Славу зі своїх обіймив.

Олександр відчинив двері ванної кімнати й пропустив вперед Славу. Чоловік з очікування дивився на Ольгу, яка все ніяк не могла зібратися й почати говорити. 

- Твій батько, Славо, потрапив до лікарні. В нього стався інсульт. Я поїду до нього. Ти зі мною?