Глава сорок четверта.

Олександр вирішив не гаяти час, тому від разу пішов до гардеробної, минаючи В'ячеславу, котрій не було до вподоби те, що він проти аби вона їхала разом з ними. Скинувши рушник на підлогу, чоловік витягнув із шухляди зі спідньою білизною чорні плавки. Натягуючи їх, ще на вологе тіло, він почув кроки й незабаром Олександр почув:

- І... про що саме ти хочеш з нею поговорити? - запитала В'ячеслава склавши руки на грудях, чи то щоб притримати рушник, який намагався "втекти" від неї, чи то щоб підкреслити позою своє незадоволення ситуацією, яка склалася.

- А що? - невимушено промовив Олександр і вже потягнувся за джинсами, як рука Слави його зупинила, від чого він здивувався й жартівливо сказав — Мені їхати в трусах? Є декілька проблем, золотце: по-перше, зараз зима і дуже холодно, а по-друге, боюсь що твоя мати мене не так зрозуміє.

- Дурень — сказала Слава й штовхнула його в плече.

- Пам'ятай! Ти кохаєш мене таким, яким я є...Навіть дурнем... - сміючись відповів він і потягнувся до В'ячеслави за поцілунком.

Губи чоловіка накрили її. Слава на деякий час забула про своє запитання. Дівчина насолоджувалася його руками на її спині, що погладжували та поцілунками, одночасно ніжним й пристрасним, трохи схожими на зголоднівший. Чому схожий? Чому лише схожими, якщо вони й були саме такими? Що поцілунки, що погляд, все вказувало на те що йому не вистачало її більше ніж здавалось на перший погляд.

Якщо ми зараз не зупинимось, то твоїй мамі доведеться викликати собі таксі — хриплим від збудження голосом промовив Олександр, й на останок залишивши швидкий поцілунок на губах дівчини, продовжив одягатися — Обіцяю, як тільки повернусь, то ми продовжимо на тому, на чому нас відволікла Ольга. Повір, я спробую повернутись дуже швидко.

- Вірю. Але не розраховуй на те, що я забуду про своє запитання — нагадала й одночасно пригрозила В'ячеслава запахуючи рушник, який все ж таки спав з неї під час її поцілунком з Сашком.

- Мм.. Я навіть дам тобі мене допитати — грайливо промовив чоловік, пожираючи поглядом дівчину.

- Збирайся вже швидше! - трохи роздратовано промовила В'ячеслава й вийшла з гардеробної, залишаючи Олександра самого.

Деякий час Олександр мовчки вів машину, іноді кидаючи задумливий погляд на Ольгу, що сиділа поруч з ним й нервово теребила край шарфа. Вона була задоволена тим що чоловік не ліз зараз до неї з розмовами. Хоча, це тривало не довго. Коли машина зупинилася на світлофорі через червоний колір, то Олександр повернувся до неї обличчям й промовив:

- Все не можу зрозуміти це ви так за свого чоловіка нервуєте, чи через свою брехню — загадково протягнув він і спіймав наляканий погляд Ольги, який підтвердив його останні слова — Отже, через брехню...

- Є.. про що ти говориш? Яка ще брехня? - спробувала викрутитися Ольга, від чого Олександр видавив з себе легкий смішок.

- Не починайте. Давайте відверто поговоримо без усього цього фарсу. Що насправді трапилося з вашим чоловіком? Чому ви задоволені тим що Слава не поїхала з вами? - задав хвилюючи запитання Олександр.

- Й що ти хочеш почути?

- Правдиву відповідь на свої запитання. Я ж все одно дізнаюсь. І повірте, якщо ви мені все розповісте, то я навіть спробую вас зрозуміти, а в іншому випадку... - сказав Олександр так і не закінчивши речення залишаючи це на фантазію Ольги.

- Спробуєш зрозуміти — промовила Ольга не вірячи в слова Олександра — Це все не мало зайти так далеко — загадково промовила вона й відвела погляд від Олександра й подивилася на вулицю, трохи здивувавшись тому що вони вже їдуть, за цією розмовою Ольга й не помітила як машина рушила — Навіть не знаю з чого саме розпочати...

- З самого початку — не відволікаючись від дороги промовив Олександр.

- З самого? Добре. В'ячеславу народила не я.

Ось такий поворот сюжету... Чекаю на ваші коментарі) Наступна глава вийде на наступних вихідних