Глава п'ятдесят четверта.

Похитуючись Олександр пройшов до дивану так і не знявши з себе верхнього одягу і взуття. Через випитий алкоголь чоловік ледве тримався на ногах і тому просто впав на диван, чесно кажучи вже було подвигом те що він до нього дійшов. В'ячеслава в цей час мовчки спостерігала, притулившись спиною до стіни. Їй у голові не вкладалося на що так було напиватися. Ні, звичайно, вона зрозуміла, що це через розмову яка має зараз відбутися. Але, що такого Олександр хоче сказати? Не зрозуміло.

- Іди сюди - охриплим голосом промовив Олександр, похлопуючи по дивану, показуючи куди саме їй сісти.

Так само не проронивши ні слова В'ячеслава відірвалася від стіни й підійшла до дивану, та присіла.Дівчина усім своїм зовнішнім виглядом показувала, що готова уважно вислухати Олександра. Чоловік узяв руку Слави та поцілував,  а після сказав:

- Пообіцяй, що ти мене не вб'єш після того що почуєш - попросив чоловік, дивлячись затуманеним поглядом на свою наречену.

- І за що я маю тебе вбити? - запитала В'ячеслава остаточно нічого не розуміючи.

- Спочатку, пообіцяй, а вже потім я розкажу - настоював на своєму Олександр, не випускаючи руки дівчини.

- Та не вб'ю я тебе. І ти взагалі-то починає мене лякати.

- Тільки не хвилюйся...Тобі не можна - згадав Олександр і від його слів Слава тепер реально почала хвилюватися, а очі стали ніби по п'ять копійок - О чорт, та там нічого страшного. Правда, золотце - спробував він її заспокоїти.

- Може ти вже нарешті скажеш, що трапилося? - не витримала В'ячеслава, і узявши себе в руки додала - Чим більше ти тягнеш, тим більше я хвилююся.

- Гаразд. Я скажу усе швидко, щоб ти менше нервувала - погодився чоловік, але сказав це так ніби намагався ще хоча б на трохи відтягнути час - Я знаю хто батько дитини.

Олександр вирішив почати здалеку. З тієї ночі в готелі, яка не минула без наслідків, пройшло багато часу і тільки тепер він наважився признатися. Якщо буди чесним, то Олександр відчував себе справжнісіньким дурнем, що не зробив цього раніше.

- Що ти маєш на увазі? - вирішила перепитати дівчина, м'яко кажучи шокована почутим.

- Тоді у готелі...Пам'ятаєш? Ну, то був я.

- Здається я зрозуміла. Ти просто п'яний і верзеш казна що - сказала вона, хоча і сама в це не вірила.

- О, ні. Тоді ти була зі мною. Може трохи п'яна, я вже не пам'ятаю - збрехав Олександр, чудово пам'ятаючи що Слава була така сама як і він зараз - От коли я вранці вийшов з душу...Пуф... І тебе нема... Спочатку я думав що ти зла на мене через те, а ти не пам'ятала ось я й не згадував.

- Матінко. Сашко, любий, скажи буль ласка, я правильно все зрозуміла? Коли я нервувала: через те що не знаю хто батько моєї дитини, через те чи приймеш ти її, ти просто мовчав? З самого початку? 

- З початку я і сам не знав. А осьо після того як ти все розповіла, то...Так, мовчав - сказав п'яний Сашко, бо тверезий він так не відповів би Славі.

- Тікай.

- Що? - перепитав Олександр, подумавши що йому почулося.

- Тікай, поки я не залишила дитину без батька.

- Це жарт? Ти ж пообіцяла - з надією сказав Олександр швидко підвівшись на ноги, через що в нього запаморочилося в голові.

- Хоча - протягнула В'ячеслава ніби щось обмірковуючи - Сідай. Спочатку я хочу переконатися що в тебе більше не має подібних, сюрпризів для мене - з іскорками в очах сказала В'ячеслава і чоловік зрозумів що встряв по повній.

Присівши знову на диван Олександр подумки почав перебирати усе те що навмисно приховав, а може навіть й забув сказати від коханої. Це віддалося йому біллю в голові, тому він покинув спробу.

- Запитуй - тільки но й сказав він.

- Я, випадково, побачила що у твоєму телефоні є контакт "Кошеня". Це хто? - не думаючи відразу запитала В'ячеслава,

- Хрещениця. Може ти бачила її маму, вона колись заходила - зіваючи відповів Сашко - Соня, я вас якось познайомлю. Їй п'ять може з нашим буде гратися. До речі, а хто у нас? Коли дізнаватися підемо? 

- Нікуди йти не треба. Я сьогодні була на УЗІ.

- І? 

- І тобі я не скажу хто - сказала В'ячеслава через образу на те що Олександр так довго мовчав.