Дружина на годину

Глава п'ята.

С трудом, але В’ячеслава все ж таки змогла витерпіти приниження й відпрацювати до кінця свого робочого дня. До шостої години. Коли В’ячеслава одягнулася, узяла свою сумку до рук й збиралася піти з будинку до неї підійшов Олександр.
                                                                                                                               
- На Георгія не чекай, у нього сьогодні інші справи. Й завтра приходь після обіду, – холодним голосом промовив він й пішов назад до вітальні.
                                                                                                  
В’ячеслава й це мовчки «проковтнула». Вийшовши з будинку В’ячеслава пішла пішки до сторони міста. Все ж таки будинок Олександра знаходився за містом, й сьогодні, вона як на зло забула усі свої гроші вдома, а телефон сів. Отже, доведеться йти пішки до самого міста.

Темніло вже досить таки рано й В’ячеслава йшла в темноті, одна. Почався сильний дощ, а вона все йшла. Повністю мокра, замерзла, втомлена, мало не падаючи з ніг, дівчина проклинала про себе Олександра.

Не очікувано біля неї пригальмувала знайома машина, з якої вийшов Георгій.

- Славо? Що ти тут робиш одна, та ще й в такий час?

- Йду до дому, – сказала вона, намагаючись ще більше закутатись у своє пальто й зігрітися.

- Олександр Вікторович сказав що ти не хотіла чекати мене й викликав таксі поїхала до дому сама, – нічого не розуміючи сказав Георгій – Так. Потім розберемося! Швидко сідай до машини, – сказав він й потягнув її на інший бік автомобіля й відкривши передні двері посадив її – Я відвезу тебе до дому.

- Угу, – це все що змогла на той момент сказати дівчина.

В’ячеслава трималася як могла щоб не відключитися прямо у машині. Все ж таки вона змогла витерпіти до того моменту як Георгій під’їхав до її під’їзду.

- Дякую, – с трудом сказала В’ячеслава.

Георгій не запитуючи дівчину вийшов з машини й пішов відкривати двері В’ячеславі. Узяв її під руку, він повів дівчину до дверей під'їзду.

- Давай ключі.

- На що? – запитала В’ячеслава с трудом тримаючись на ногах, але все ж таки дістала з сумку ключі й віддала їх чоловіку.                                                                                                          

- Поверх та номер квартири.                                                                                         

- Сьомий. Дев’яноста шоста. Ліфт не працює, – відразу попередила В’ячеслава й мало не впала коли вони почали підійматись на перший поверх.

- Так не годиться, – сказав він й узяв В’ячеславу на руки.

Дівчина хотіла почати сперечатися, й просити щоб Георгій поставив її на ноги, бо вона сама може піднятися, але їй було тепло в обіймах чоловіка. В’ячеслава прижалася до чоловіка й не змогла більше стримуватись почала тихо плакати.

Коли Георгій підійшов до потрібних дверей він обережно відкрив двері, щоб не зробити боляче В’ячеславі. Першими дверима, які відчинив Георгій вели до спальні й він вирішив покласти дівчину на ліжко. Обережно поклавши її, він вернувся до вхідних дверей й закрив їх на верхній замок. Вернувшись до спальні, Георгій посадив В’ячеславу й почав стягувати з неї мокре пальто та чоботи. Коли з чоловік почав знімати з В’ячеслави водолазку, дівчина почала чинити опір.

- Не… не потрібно.

- Слав, потрібно зняти мокрий одяг, ти можеш захворіти, – турботливо сказав Георгій й все ж таки зняв водолазку з дівчину й вона прикрила рукою бюстгальтер.

- Я… сама, – сором’язливо промовила дівчина – Прошу.

- Добре. Переодягнись у щось тепле й лягай, а я піду й заварю гарячого чаю, — так само турботливо промовив Георгій й вийшов з кімнати зачинивши двері.

В’ячеслава встала з ліжка й підійшов до шафи відкрила її. З верхньої полиці вона дістала спальні штани, кофту з довгими рукавами та з ящика дістала теплі шкарпетки. Витираючи сльози, В’ячеслава переодягнулася й коли Георгій постукав у двері вже йшла лягати у ліжко.

- Входи, – сказала вона, кутаючись в покривало.

- Тримай. Тільки обережно, гаряче, – попередив дівчину Георгій й дав їй чашку з чаєм.

- Дякую.

- Де в тебе рушники? Тобі потрібно просушити волосся.

- У ванній, – сказала В’ячеслава й почала гріти руки тримаючи в них гарячу чашку.

Чоловік, коли почув від В’ячеслави де знаходиться рушник відразу пішов по нього. Повернувшись він обережно забрав у дівчини чашку, поставивши її на тумбу й протягнув їй рушник зі словами: «На, суши волоси».

- Жоря-я, — протягнула В’ячеслава, витираючи своє волосся рушником – Їдь до дому. Тебе дружина чекає.

- Ні, я ще з тобою побуду. Віка мене зрозуміє, й не буде ображатися.                                               

- Жорька, ну їдь прошу. Дуже дякую тобі за все, але… я хочу побути одна.

- Не знаю… Впевнена? – все ж таки здався Георгій.                                                                          

- Так.                                                                                                                                                              

- Добре, я поїду. Але, раптом що телефонуй, й не дивись на час – сказав Георгій й після чого пішов з квартири В’ячеслави.

В’ячеслава ж у свою чергу відклала й рушник й чашку трохи далі від себе й обійняв подушку, заплакала. «Що з ним трапилося? Чому він так зі мною» - подумала вона й проплакала так усю ніч.

*****

Наступного ранку В’ячеслава прокинулася від сильного головного болю. Коли вона піднялася з ліжка, то мало не впала. Доторкнувшись до лоба рукою, дівчині стало зрозуміло, що в неї піднялася температура. «Захворіла» - подумала В’ячеслава й направилася на кухню. Відкрив холодильник, вона дістала жарознижувальний й випила його. Захворіла вона чи ні, але їй все одно треба йти на роботу, особливо після учорашньої поведінки Олександра. Єдиний плюс – це те що, не потрібно їхати з ранку, а після обіду. Тож, у В’ячеслави є час, щоб зібрати свої речі й купити квиток на потяг, бо вже завтра, вона має бути у матері.

Дістав ноутбук, залишений минулим чоловіком, вона відкрила й купила через інтернет, білет. Після цього, В’ячеслава дістала дорожню сумку й почала складати туди речі. Все ж таки вона може в дома провести не один, а цілих три дні, нащо втрачати такий шанс.

Поклав все необхідне, В’ячеслава подивилася на годинник й побачила, що вже одинадцята година. Дівчина направилася на кухню й розігріла гречану кашу. Поставивши тарілку перед собою, вона подивилася на неї, поколупалася виделкою й відставила. Не хотілося їй їсти.

Коли В’ячеслава поставила тарілку у холодильник, у двері хтось постукав. Підійшовши до вхідних дверей, вона відчинила їх й побачила, що до неї прийшов Георгій. Посміхнувшись йому, вона впустила чоловіка у квартиру.

- Як ти? – запитав він увійшовши до середини.

- Вже все добре.

- Чудово. Йди й збирайся, я відвезу тебе на роботу.

- Олександр сказав щоб я приїжджала після обіду.

- Так? Він зателефонував мені й був злий, що вранці ти не приїхала. Про учорашнє я йому нічого не розповідав.

- Дякую тобі за це. Я зараз переодягнусь й поїдемо. Я швидко, — сказала В’ячеслава й направилася до спальні.

Дістав з шафи водолазку й джинси, вона швидко переодягнулася в них. Зібрав волосся у високий хвіст, дівчина вийшла до Георгія. Взув чоботи, й одягнувши пальто, В’ячеслава взяла сумку й вийшовши з чоловіком з квартири закрила її.

Сьогодні, як й минулого дня, вони їхали мовчки. Доїхав до будинку, В’ячеслава вийшла з машини й попрощавшись з Георгієм, направилася до будинку. Увійшовши до середини В’ячеслава напружилася побачив жіночу шубу та сумку. Пройшов на звук до кухні, В’ячеслава побачила там дівчину у сорочці чоловічій сорочці, не важко догадатися чия це була сорочка.

- О, чудово. Ти ж В’ячеслава? Приготуй мені обід, – не попросила, а наче приказала їй дівчина.

- Що саме приготувати? – видавив з себе посмішку запитала В’ячеслава.

- Приготуй мені салат та… та… м’ясо.

- Добре, зараз приготую.

Коли дівчина пішла з кухні, В’ячеслава підійшла до холодильника й дістав з нього всі необхідні продукти й почала готувати. Під час приготування м’яса, В’ячеславу мало не знудило від самого запаху, але вона все ж таки витримала це випробування й приготувала м’ясо.

Єдина думка, яка була у голові В’ячеслави: «Хто ця дівчина? У неї щось було з Олександром? Хм, звичайно ж було!».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше