Глава сьома.

В’ячеслава вже була вдома й відпочивала після важкої дороги, коли у двері постукали. Вставши з дивану й зробивши звук телевізора тихішим, дівчина направилася до вхідних дверей. Подивившись у дверне вічко, В’ячеслава побачила що під дверима стоїть десь десятирічна дівчинка. В’ячеслава відкрила двері й запитала у дитини:

- Привіт маленька. Щось трапилось?

- Тітонька, візьміть, будь ласка кошеня. Мені батьки не дозволяють залишити його собі, – попросила дівчина показуючи маленького білого кошенятка.

- Який гарненький, — сказала В’ячеслава й узяла кошеня на руки.

- Це дівчинка. Я ще не встигла її назвати, — сумно сказала дівчинка й погладила кошеня на руках у В’ячеслави.

- Ну, тоді нехай буде, Алісою. Ти не проти? – запитала В’ячеслава й посміхнулася дівчинці.

- Ні, гарне ім’я. Бувай, Аліса. До побачення й дякую, — попрощалася з кошеням дівчинка й пішла до сходів.

- Бувай, — сказала В’ячеслава й посміхнувшись зачинила двері квартири, — Ну що, Алісо, оглядайся, тепер це твій новий дім.

*****

Через те що В'ячеслава погано себе почувала через хворобу, вона вирішила зателефонувати Георгію. Знайшовши свій телефон на столі у кухні, дівчина швидко знайшла необхідний їй номер й зателефонувала.

- Привіт, Славо. Вже повернулася? Щось потрібно?

- Жоря, мені незручно тебе просити, але не міг би ти де що мені привезти?

- Так, звичайно. Кажи, що тобі потрібно?

- Молоко й жарознижувальний.

- Жарознижувальний? Ти захворіла?

- Так, трошки.

- Добре, поговоримо коли приїду.

Поки Георгій ще не приїхав, В’ячеслава бавилася з кошеням, яке хотіло їсти. Все ж таки чоловік швидко справився з поставленою задачею й вже через пів години стукав у двері. В’ячеслава підійшла до дверей та відкрила їх, зустрічаючи чоловіка з привітливою посмішкою.

- Так, тримай, — сказав Георгій протягуючи дівчині невеличкий пакет, — Яка температура?

- Не знаю, не міряла, — чесно призналася В’ячеслава, а Георгій у свою чергу доторкнувся рукою до лоба дівчини.

- Хм, гаряча. Де у тебе градусник?

- Зараз принесу, — сказала В’ячеслава й пішла до спальні за градусником, а коли повернулася, то побачила що Георгій грається з кошеням.

- Це для нього молоко?

- Для неї, — поправила В’ячеслава, а потім відповіла на запитання, — Так.

- Міряй давай, — сказав Георгій й почав шукати куди б налити молока для кошеняти.

Через п’ять хвилин В’ячеслава дістала градусник й коли хотіла подивитися яка температура Георгій відібрав градусник. Невдоволено цокнувши, Георгій з докірливо подивився на дівчину й запитав:

- Ти захворіла після тієї ночі?

- Так, — тихо сказала В’ячеслава й відвела погляд у сторону.

- До лікаря зверталася?

- Так, сказав звичайна простуда, — збрехала В’ячеслава й перевела погляд на задоволену Алісу, яка була щаслива отримати блюдце молочка.

- Порад лікаря придержуєшся?

- Угу.

В’ячеславі не хотілося брехати Георгію, але не перший раз вона хворіє, звикла вже.

- Як кішку назвала? – запитав Георгій узявши маленького кошеняти на руки.

- Аліса.

- А чому саме так? Чи просто, перше що прийшло до голови?

- Мені подобається книга «Аліса в країні див», тому так й назвала…

*****

Олександр повернувшись у вечері до Києва відразу направився до себе до дому. Приїхавши, він пішов на кухню, де дістав склянку та пляшку віскі. Потрібно було йому розслабитися.

Сівши у крісло та зробивши декілька ковтків віскі узяв до рук телефона. Покрутивши трохи телефон, Олександр все ж таки вирішив зателефонувати В’ячеславі прямо зараз. Вже скучив.

Зателефонував один раз – не взяла. Добре, припустив, не чула. Зателефонував в друге – не взяла. Він напружився. Так саме було й в третє, й в четверте, й п’яте, й сьоме, навіть й у восьме. А ось в дев’яте – В’ячеслава довела Олександра до максимуму – вона вимкнула телефон!

Ображений та злий, Олександр вирішив поїхати до дому В’ячеславе. За руль сів сам, хоча вже й випив.

Доїхав Олександр швидко, звичайно він же гнав страх як. Двері й під’їзд йому відкрила жінка, яка вийшла вигуляти собачку. Піднявшись на потрібний йому поверх й підійшовши до дверей квартири, він почав стукати й дзвонити у дверний дзвінок.

В’ячеслава спочатку терпіла й намагалася не звернути уваги на цей шум. Включила телевізор гучніше. Але на довго терпіння дівчині не хватило. Вона піднялася з дивана й відкривши двері, дивиться на злого Олександра.

- Ти чому не відповідаєш на мої дзвінки? – від разу запитав Олександр.

- А я повинна? – ображено сказала В’ячеслава.

- Так! Ти що вирішила познущатися наді мною?

- З чого ви взяла?

- Справді? Славо ти не відповідаєш на мої дзвінки, не відкриваєш мені двері, що не так? Я щось зробив не так? Це… через ту ніч? – вже не гніваючись, а схвильовано запитав Олександр.

- Так! Та ніч була найжахливішою у моєму житті, — сказала В’ячеслава й з образою подивилася на Олександра, який ставав все лютіше й лютіше.

- Найжахливішою, — повторив він слова дівчини, — Добре. Хай так, — сказав Олександр й повернувшись пішов геть з будинку, при цьому подумавши, що більше згадувати про ту ніч він не буду.

Дивовижно, але, В’ячеслава й Олександр навіть не підозрювали, що говорили зовсім про інші ночі.

*****

Олександр

На наступний день я прокинувся у поганому настрої, все так же через В’ячеславу. Сьогодні вона має вийти на роботу. Звичайно, звільняти її після тієї її заяви що наша з нею ніч, була найгіршою у її житті, я не збираюсь. Хай працює.

Все ж таки піднявшись з ліжка я пішов й вмився, а після почав збиратися. Одягнувши джинси й білу сорочку я спустився вниз на кухню. Спускаючись сходами я помітив, що речі В’ячеслави лежать у гостинній, отже вже пришла.

- Славо! – покликав я її, й коли вона вийшла з кухні до мене я попросив її – Звари мені, будь ласка, кави.

Все-таки я вирішив не поводити більше себе з В’ячеславою як скотина й бути ввічливим.

- Добре. Зараз, — трохи здивовано сказала В’ячеслава й пішла назад на кухню.

Впевнений що вона очікувала від мене іншої поведінки. Але, яка є.

Через те, що, до обіду я маю бути на роботі, я вирішив вільний час просто подивитися за В’ячеславою. Я все ніяк не можу зрозуміти цю дівчину. Ну не могла ж та ніч, бути жахливою. Не могла.

Як мені зрозуміти цю дівчину? Як зрозуміти її поведінку? Нічого в голову не приходить, що б я міг знайти відповідь на мої запитання.