Глава одинадцята.

Майже усю ніч В’ячеслава не могла нормально заснути. Майже кожен час вона прокидалася й потім довго не могла заснути. Промучившись так до четвертої ранку, В’ячеслава піднялася з ліжку. Не в силах це більше терпіти В’ячеслава згадала про слова Олександра, про те що вона може піти до нього якщо щось трапиться, вона  направилася о нього у кімнату. Тихенько відкривши двері, В’ячеслава увійшла у середину. Підійшовши до ліжка вона подивилася на Олександра який спав, подумавши при цьому що він гарний коли спить.

- Ти чого? – захриплим голосом запитав Олександр, тільки но прокинувшись.

- Не можу заснути, - тихо сказала В’ячеслава й відвела погляд у сторону.

- Йди до мене, - відкинувши покривало сказав Олександр й схвативши дівчину за руку, обережно потягнув на себе.

Коли В’ячеслава лягла у ліжко до Олександра, той вкрив її покривалом. Улігшись на бік, В’ячеслава відчула як с зади її обійняв Олександр прижимаючи до себе як найближче.

В такому положенні Олександр швидко засну на відміну від В’ячеслави. Вона все ніяк не могла заснути, хоча й в обіймах чоловіка їй було тепло, спокійно.

Прокинувшись у ранці, Олександр посміхнувся, побачивши хто спить поряд з ним. Деякий час Олександр просто дивися на сплячу дівчину, а потім піднявся з ліжка й направився до ванної кімнати, вирішивши не будити В’ячеславу.

Прийнявши швидко душ та умившись,  Олександр повернувся у спальню й замір на місці біля дверей. За той час, поки його не було у кімнаті, В’ячеслава встигла розкритися та улягтись у досить таки пікантну позу. Футболка, у якій В’ячеслава спала, задралася до грудей, відкриваючи вид на мереживну спідню білизну дівчини. Особливо поза у якій спала В’ячеслава, спокусливо вигнувшись, змусила Олександра нервово видихнути й подумати про те що йому потрібно прийняти холодний душ. Й бажано терміново.

Сходивши до душу ще раз, Олександр повернувшись знову у спальню зрозумів, що йому потрібно буде багато терпіння. Присівши на край ліжка біля В’ячеслави він погладив її щоку. На хвилину чоловікові здалося що температура у дівчини підвищена. Спустившись до низу Олександр узяв градусник та повернувся потім назад, обережно вставивши його дівчині під руку, намагаючись не розбудити. Але не вийшло…

- Привіт, - сказала дівчина як тільки відкрила очі.

- Ну привіт, - сказав Олександр й зрозумівши що вже прийшов час дістав градусник, - Тридцять сім й шість.

- Це нормально, - сказала В’ячеслава й помітивши незрозумілий погляд Олександра пояснила, - Я прихворіла трохи.

- Чудово. Отже ти, хвора прийшла вчора на роботу? Славо, ти не чула про таку річ, як лікарняний?

- Чула, - з посмішкою сказала В’ячеслава.

- Невже! Тоді чому ти працювала й як я зрозумів збиралася працювати й сьогодні хвора, а не сидіти дома на лікарняному? – знущаючись запитав Олександр, й помітивши що дівчина й досі посміхається вирішив все ж таки прибрати з її обличчя посмішку, - До речі тебе не як не бентежить те як ти зараз виглядаєш? Ні-ні, особисто мені все подобається й навіть дуже. Але все ж таки не бентежить?

Й тільки після цих слів В’ячеслава помітила й задрану футболку, й позу в якій вона лежить. Ойкнувши дівчина схватила покривало й майже не з головою укуталася у нього, викликавши тим самим сміх у чоловіка.

- Що смішного? – незадоволено запитала В’ячеслава, а Олександр їй нічого не відповів тільки подумав що це трохи глупо з її сторони прикриватися,  бо він вже все бачив, - Чого ти відразу не сказав, а мовчав?

- Я ж казав що мені дуже подобався вид який представ перед моїми очима. Тим паче спати зі мною тебе ніхто не змушував, ти сама прийшла до мене у ночі.

- Ах ти ж…. – сказала В’ячеслава й схвативши подушку вдарила нею Олександра.

Після вдару подушкою Олександр від разу вихватив її у дівчини й не помітив як отримав знову, але вже іншою подушкою.

- Ну Славо, сама напросилася, - погрозливо сказав Олександр й теж вдарив дівчину подушкою, намагаючись це зробити як можна слабіше.

Висновок їхньої бійки подушками такий, що пір’я з однієї майже по всій кімнаті, а інша подушка закинута на шафу. В’ячеслава сміючись намагається віддихатись, лежачи у обіймах Олександра.

- Давно я так не розважався, - сказав Олександр, не в силах відвести погляду від щасливої В’ячеслави.

- Я також. Але тепер мені потрібно прибирати, - сказала В’ячеслава трохи засумував через це й вже хотіла піднятися з ліжка, як Олександр їй не дав це зробити, - Ти чого?

- Того. Ти хвора, тобі потрібен постільний режим… Приберусь я сам, -сказав Олександр під здивованим поглядом В’ячеслави, - Так-так, моя мила. Я можу сам прибрати. Все ж таки вже під сорок, треба вміти прибрати за собою.

- Ого. Під сорок?

- Якщо точно, то тридцять вісім, - сказав Олександр очікуючи реакцію дівчини на свої слова.

- А ти в гарній формі. Так і не скажеш по тобі, - сказала В’ячеслава й провела рукою по тілу чоловіка й добавила, - Ще й в якій формі.

- До граєшся, - погрозливо сказав Олександр підозріло охриплим голосом.

- Мені здається, що тобі потрібно прибирати. Починай, - грайливо сказала В’ячеслава й ще раз провела рукою по тіл чоловіка спокусливо прикусивши нижню губу.