Глава дванадцята.

Олександр почав прибирання. Під пильним поглядом В’ячеслави він увімкнув  пилососа. В той момент як дівчина розлягалася на усе ліжко, й с задоволенням дивилася за тим як працює хтось інший.

- Подобається? – запитав Олександр відірвавшись від прибирання.

- Ще й як. Ти не можеш навіть уявити наскільки подобається, - з грайливою посмішкою сказала дівчина й відкинувши покривало у сторону, відкриваючи вид на оголені ноги, солодко потягнулася, - Ти прибирай, прибирай. Не відволікайся. А я поки що сходжу до душа, - спокусливо сказала В’ячеслава.

- Так, сходи, - повністю був згоден Олександр не в силах відірвати погляд від дівчини, яка піднявшись з ліжка спокусливою проходкою пройшлась до дверей ванни.

- Славо – окликнув дівчину Олександр, а коли вона подивилася на нього с запитанням у очах, очікуючи що він їй скаже далі, - Нічого. Йди… Якщо стане погано, то…

- «Не соромся й відразу звертайся до мене», вгадала? – запитала В’ячеслава перебивши чоловіка.

- Так, - з посмішкою сказав Олександр й коли В’ячеслава сховалася за дверима ванної кімнати, продовжив прибирати.

Й на що Олександр не піде заради цієї дівчини? Навіть прибирає сам. Дива та й годі.

Коли В’ячеслава вийшла з ванної кімнати вона вже не застала в кімнаті Олександра. Дівчина зрозуміла, що довго була у ванній по тому, що кімната була вже прибрана, ні єдиної пір’їнки. Спустившись до низу В’ячеслава змогла знайти чоловіка у кухні. Готуючи, він не відразу помітив дівчину, що тихо наглядала за ним.

Коли Олександр повернувся та побачив В’ячеславу, що сперлася на одвірок все так же у його футболці. Посміхнувшись дівчині, він продовжив готувати.

- Допомогти? – запитала В’ячеслава підійшовши ближче до чоловіка.

- Ні. Сідай й не заважай, - сказав чоловік й поставив перед дівчиною чашку з чаєм.

- Дякую, - сказала В’ячеслава й с задоволенням зробила декілька ковтків гарячого чаю, - Що готуєш? – запитала вона.

- Бульйон варю. Я читав, що при отруєнні це саме те.

- Читав? Ти це…ради мене? – трохи здивовано запитала В’ячеслава.

- Душа моя, звичайно ж заради тебе.

В’ячеслава трохи смутилася від слів чоловіка, а потім посміхнулася, при цьому подумавши про те що цей чоловік може й справді мати до неї почуття. Їй захотілося перевірити Олександра, й вона вирішила позагравати до нього й подивитися на його реакцію.

- Сашо, а коли вже буде готово? – запитала В’ячеслава й закинула ногу на ногу, чим ще більше звернула увагу Олександра  на її ноги.

- Єм… Ще ні…Кх, а ти вже хочеш їсти? – запитав Олександр відкашлявшись все так же дивлячись на ноги дівчини.

- Так. Зголодніла, - відповіла дівчина на запитання чоловіка прикусивши нижню губу й невинним поглядом подивившись на нього.

Маніпуляції дівчини не пройшли даром, Олександр відчув як його спортивні штани, в яких він ходив по дому, стали завузькими. З трудом відвівши погляд від дівчини він повернувся до пледи й видохнув. Зрозумівши що довго він так не протягне, він почав подумки просити В’ячеславу зупинитися. Олександр хотів показати дівчини те яким він може бути дбайливим, а вона повільно, але дієво його план руйнувався.

Підійшовши до холодильника він заглянув до середини й подився на те що може дати В’ячеславі поїсти.

- Ммм, полуницю хочу, - сказала дівчина стоючи з-за спіни Олександра й протягнувши руку узяла миску з полуницею.

На цей раз В’ячеслава не сіла на стілець, а просто сперлася на стіл й дивлячись Олександрові прямо в очі почала їсти полуницю, іноді прикриваючи очі від задоволення.

- Ну все. З мене годі!