Глава п'ятнадцята.

Увійшовши в середину квартири, В’ячеслава роззувшись відразу пішла на кухню, а Олександр роздивлявся квартиру дівчини. Чоловік від разу відмітив що квартира невелика, але прибрана, та немає нічого зайвого.

- Алиса, йди до мене, - почув Олександр голос В’ячеслави й побачив, що з шафи у прихожій вийшла маленьке кошеня.

Кошеня визвало посмішку у чоловіка, бо він згадав про одну дівчину яку ще з дитинства прозвав кошенятком. Ну а що? Молодша сестра Олександра вела себе й справді як кошеня, то залізе на дерево чи шафу, а йому доводилося її звідти знімати та відповідати за це перед батьками.

- А в тебе затишно – сказав Олександр, коли він увійшов на кухню до дівчини.

- Дякую. Знаю, квартира в порівнянні з твоїм домом маленька…

- Але вона чудова – перебиває дівчину Олександр й підійшовши до неї ніжно погладив рукою її щоку – Про такий затишок, що в тебе, я міг би тільки мріяти.

- Справді? – недовірливо запитала В’ячеслава дивлячись прямо в очі Олександру.

- Так. Й знаєш ще через що твоя квартира така особлива, затишна та чудова? – запитує Олександр гіпнотизуючи поглядом В’ячеславу, а коли вона тихо прошептала «ні» він продовжив говорити: - Тому що тут живеш ти.

- Олександре, чи не думаєш ти що ми переходимо межу? – шепче В’ячеслава тоді, коли Олександр наклонився й його губі почали приближатися до її.

- Ми вже давно її перетнули, золотце – відповідає Олександр й його губи знаходяться вже в небезпечній відстані від губ В’ячеслави.

Вони вже майже поцілувалися, але роздалась на всю кухню мелодія телефонного дзвінка. В’ячеслава потягнулася рукою до задньої кишені й діставши з відти телефон звернулася до Олександра:

- Пробач, мама.

Олександр вирішив відійти від В’ячеслави й присісти на кухонний диванчик. Він уважно спостерігав за тим що робила дівчина, зовсім не звертаючи увагу на її розмову з мамою. Поки В’ячеслава розмовляла з мамою вона варила ще й каву. Саме ту яку м’яко кажучи обожнює Олександр. Як тільки В’ячеслава завершила розмовляти по телефону, то в неї як раз таки була повністю готова кава.

Голодний погляд пройшовся з гори до низу, уважно роздивляючись молоду дівчину. Як тільки В’ячеслава потягнулася, для того щоб дістати посуд, увесь погляд зосередився на округлих формах. Не в силах більше стримуватись, Олександр підійшов до В’ячеслави. Поклавши руки на її стегна, Олександр притягнув її ближче до себе. Теплий подих, обпалив вухо В’ячеслави, яка замерла на місці збентежена діями Олександра.

- Скільки ще ти плануєш мене мучити? В’ячеслава, в мене не залізне терпіння!

- Я не розумію про що ти? – сказала В’ячеслава, й Олександр помітив, що дихання цієї дівчини почастішало.

- О, ти прекрасно розумієш про що я – промовив Олександр й почав осипати шию дівчини поцілунками, а та в свою чергу відкинула голову надаючи чоловікові більше місця.

- Ну, що ти робиш? – промовила В’ячеслава ці слова разом зі стоном, ну що сказати, шия завжди була її «слабким» місцем.

- Що я роблю? Ну слухай: зараз я цілую твою шию. Потім, я планую зняти з тебе й себе увесь одяг, переміститися у спальню й там ми с тобою остаточно перейдемо межу – хриплим сексуальним голосом шептав Олександр на вухо дівчині й перед тим як вернутися на шию поцілував мочку – Як тобі мій план? Мені він дуже подобається!

- Чудовий – відповіла В’ячеслава й повернулася до Олександра обличчям й поцілувала його.

Цей поцілунок більше нагадував зголодвших та зневодненних людей, які хотіли один одного чи з’їсти, чи випити досуха. Було чітко видно як вони обоє потребували цих ласках, поцілунках. Потребували в один одному…