Глава дев'ятнадцята.

- Привіт, манюня. А хочеш я увімкну тобі мультик? – запитала В’ячеслава у Наталі, доньці Ксені.

- Хочу-хочу. Мамочка можна? – запитала маленька у своє мами на що та їй кивнула головою, дозволяючи.

- Йди на кухню, я зараз – звернулася В’ячеслава до Ксені й відвела Наталю до гостинної, в якій стояв телевізор.

Увімкнувши телевізор, В’ячеслава швидко знайшла для дівчинки дитячий канал, на якому завжди йшли якісь мультфільми. Залишивши дівчинку у гостинній, В’ячеслава направилася на кухню до Ксені.

- Розповідай – сказала В’ячеслава увійшовши в кухню й присівши на стілець, який знаходився напроти Ксені.

- Що саме? – запитала Ксеня, витираючи сльози які стікали по її щокам.

- Він давно тебе б’є? Тільки чесно – запитала В’ячеслава встаючи зі стільця для того щоб накрапати для Ксені заспокійливого – Пий – сказала вона протягуючи дівчині склянку.

- Давно – тихо відповіла Ксеня.

- Чому ти це терпіла? Не пішла від нього?

- Тобі не зрозуміти, Славо. Він батько моєї дитини й я не могла покинути його.

- Чому ти вважаєш що мені не зрозуміти тебе? Мій колишній чоловік, ще був той засранець, він завжди все вирішував замість мене, контролював кожен мій крок та завжди докоряв мені за вибір професії  і не тільки. Й найжахливіше що саме через нього я втратила дитину. А мої батьки до сих пір намагаються нас звести, хоча й знають про це все.

- Що? Ти… втратила дитину? Як? – шоковано запитала Ксеня переставши плакати.

- Я не скажу тобі через що саме трапився викидень, але після цього я більше не можу мати дітей – сказала В’ячеслава й по її щоці скотилася одна самотня сльоза.

- Славо… Це жахливо – тихо сказала Ксеня.

- А тепер ти подумай що буде якщо твій чоловік крім тебе почне бити й твою дитину, й вдарить її одного разу так, що ти її втратиш. Йди від нього, Ксеню.

- Мені нема куди йти. Батьки давно померли й крім Кирила я з Наткою нікому не потрібна.

- Тоді живи в мене – запропонувала В’ячеслава.

- Ні, це буде не зручно – сказала Ксеня.

- Ксеню, я хочу тобі допомогти. Якщо ти не хвилюєшся за себе, то подумай про свою дитину. Ти як мати маєш зробити все що завгодно для того щоб захистити її.

- Я не хочу завдавати тобі клопоту.

- Не хвилюйся, ти не завдаш мені ніякого клопоту. Навпаки, мені іноді так самотньо тут – призналась В’ячеслава Ксені й почувши що дзвоне її телефон вона сказала: - Пробач, треба відповісти.

Відповівши на телефонний дзвінок В’ячеслава посміхнулася як тільки почула голос Олександр:

- Я вже сумую за тобою золотце. Якби я хотів бути зараз поруч з тобою, а не тут з повним документами столом.

- Мм, та не вже? – запитує В’ячеслава у чоловіка, а Ксеня тим часом піднялася зі стільця та пішла подивитися як там Наталя.

- Так, я би знайшов чим нам з тобою зайнятися. Але нічого. Ще трохи побуду на роботі й приїду до тебе, день ще не закінчився.

- До речі стосовно цього. Олександре не приїжджай сьогодні – сказала В’ячеслава й навіть сама трохи засумувала через це, але вона справді хотіла допомогти Ксені.

- Щось трапилось? Ти передумала стосовно нас?

- Ні! Просто я маю допомогти своїй подрузі. Їй треба десь пожити з дочкою й я запропонувала пожити у мене. Там важка ситуація.

- Зрозуміло. Й ти переїдеш до мене? – запитав Олександр вже не таким лякаючим голосом.

- Олександре… ми вже говорили про це. Не торопи мене.

- Не тороплю. Чи можу я просто заїхати, ненадовго?

- Я не знаю… Почекай, хвилинку – сказала В’ячеслава, коли Ксеня повернулася у кухню, вона прикрила мікрофон й звернулася до дівчини – Ти не проти якщо не надовго заїде мій…знайомий.

- Звичайно не проти, це твоя квартира Славо. Можеш навіть не запитувати.

- Заїжджай – сказала В’ячеслава Олександрові – О котрій ти будеш? Хоча б приблизно?

- Десь о третій. До зустрічі – сказав Олександр й коли В’ячеслава також з ним попрощалась, повісив трубку.

- Славо, ти не хвилюйся, мене не буде коли приїде твій «знайомий». Я піду забирати речі.

- Ксеня підеш тоді коли приїде Олександр, разом з ним. Хто знає що цей твій, Кирило, може ще зробити з тобою.

- А хто це такий, що так йому довіряєш? – запитала Ксеня з посмішкою на обличчі.

- Пам’ятаєш я тобі розповідала про прибацаного чоловіка? – запитала В’ячеслава, а Ксеня їй кивнула – О це він.

- Нічого собі. А я багато пропустила. Розповідай як він тебе з міг захомутати.