Глава двадцать п'ята.

В'ячеслава не знаходила собі місця. У весь час, котрий вона екала Олександра, дівчина намагалася вирішити що і як сказати чоловікові. Вона забула про те що зараз їй не можна хвилюватися. Почувши як відкриваються двері В'ячеслава підірвалася з дивану. Її сердце почало битися сильніше, нібито намагаючись вирватися з грудної клітки. "Ну все, момент настав - подумала вона".

Олександр увійшов у вітальню з посмішкою на обличчі. Він підійшов до знервованої дівчинки й хотів поілувати її, але в останній момент замість губ, В'ячеслава підставила щоку. Зараз було їй не доцього.

- Ти чого? Щось трапилось? - запитав Олександр відразу помітивши що з дівчиною було щось не так - Ксеня образила?

- Єм...ні. Нам...треба поговорити - довго збираючись з силами промовила В'ячеслава.

- Ну, добре - сказав Олександр й присів на диван, а дівчина присіла поруч - То ж, про що поговоримо?

- Мені треба тобі дещо сказати, але перед цим я хочу щоб ти знав що за весь цей час я встигла в тебе закохатися й... не уявляю як мені далі без тебе бути...

- Славо ти мене лякаєш - сказав Олександр коли дівчина зробила паузу.

- Не перебивай, мені важко говорити... Я хочу тобі сказати, що якщо ти захочеш мене кинути, то я впораюсь й сама - ховаючи очі від чоловіка говорила В'ячеслава.

- Славо...

- Не перебивай... Я сьогодні ходила до ліарі і...Я вагітна Сашо.

- О Боже! Це ж чудово рідна моя! Ти мене вже налякала. Скажи, чого ти подумала, що я захочу тебе кинути? - мов відчувши що з цим щось не так запитав Олександр.

- Я... Це не твоя дитина - з сльозами на очах промовила В'ячеслава.

Дівчина так й ненаважилася подивитися на Олександра. Не почувши нічого від нього, вона просто піднялася з дивану й пішла на гору, з єдиною думкою в голові: зібрати речі й просто піти, поки він сам не сказав цього зробити.І в той час коли В'ячеслава підіймалася на гору, Олександр намагався зрозуміти сенс усього сказаного дівчиною.Ця дитина не від нього - ці слова ще довго крутилися в голові чоловіка. Піднявшись з дивану він пішов до кухні й відкривши верхню шафу дістав з відти пляшку віски й налив собі в склянку, яку від разу ж осушив. Повернувшись до гостинної Олександр різко зупинився від побаченої картини. Його Слава з спортичною валізою спускалась з сходинок.

- Я щось не зрозумів - сказав він і підійшов до дівчини - Подивись на мене, золотце. Що ти збираєшся робити? 

- Я вважаю що буде краще якщо я піду... Кому потрібна чужа дитина - сказала В'ячеслава, але все так само ховаючи вже червоні від сліз очі.

- Ох, Славо! Невже ти не розумієш, що мені потрібна ти! Навіть...з чужою дитиною! - трохи піднявши голоса сказав Олександр - Скажи мені щиро: ти хочеш піти від мене?

- Ні, але...

- Все, замовкни - перебивши В'ячеславу сказав чоловік - Я не хочу чути ніяких "але"! Ти нікуди не підеш, бо ти моя жінка. Й проямо зараз, люба, ти йдеш на гору та роскладаєш назад свої речі. 

- Чому? - це все що й смогла промовити шокована дівчина.

- Бо ти сказала що кохаеш мене.