Глава двадцать шоста.

В'ячеслава все ніяк не могла заснути. Вона притулилася ще більше до Олександра й тяжко видіхнула. В неї в голові все ніяк не могла вкластися вся ця ситуація й особливо те як вона вирішилася. Дівчина бачила в очах Олександра що йому було боляче, але він намагався цього не показати їй. У весь вечір чоловік посміхався й заспокоював її, хоча йому було теж тяжко. 

- Я дуже люблю тебе - прошепотіла В'ячеслава в тишину кімнати й чого-чого, а почути відповіді вона не очікувала.

- Я тебе теж люблю, але треба спати. Чого не спиш? 

- А... Чого ти не спиш? - запитала В'ячеслава піднявши голову й спробувавши подивитися в очі чоловіка, але в кімнаті було занадто темно.

- А ти чого? - промовив Олександр вирішивши відповісти запитанням на запитанням - Мені здається, чи дехто тут вагітний, а вагітним треба добре спати.

- Тобі теж треба добре спати, бо ти тяжко працюєш - сказала В'ячеслава подумавши, що зможе таким чином не відповісти на запитання Олександра.

- О, мені приємно, що ти піклуєшся за мене. Але, золотце, мені заважають спати твої думки. Тобі хтось казав що ти забагато думаєш? - запитав Олександр й В'ячеслава відчула як його руки почали поглажувати її талію - Про що ти думаєш? Тіки чесно.

-Просто, уся ця ситуація не дає мені спокою. Я не можу так - прошепотіла В'ячеслава й зібравшись з думками продовжила казати вже голосніше - Це не правильно по відношенню до тебе.

- Хм, можливо ти даш мені самому вирішувати що правильно, а що ні по відношенню до мене? Славо, я вже дорослий чоловік і завжди відповідаю за свої слова. Не думай про це. Зараз ти маєш бути счастливою нареченою - промовив Олександр й поцілував В'ячеславу у щоку.

- Наречена? - шоковано запитала В'ячеслава.

- Ну а що? Це рано чи піздно трапилося б. Ну... Наприклад сьогодні б увечері, але ти мене випередила. Але, я своїх рішень не змінюу.

- А... Мене запитати ти не хочеш? - запитала В'ячеслава й присіла на ліжку.

- Хочеш щоб запитав? Добре - сказав Олександр й хитро посміхнувся, що через темноту не змогла побачити В'ячеслава - Славо, ти вийдеш за мене? Ти можеш відповісти мені "так" або... "так". Вирішуй.

- Хм... Й щож мені відповісти - прийнявши правила гри промовила В'ячелсава - Навіть не знаю. Мабуть... Так.

- Чудова відповідь люба - сказав Олександр й притягнувши її до себе поцілував  - А тепер лягай спати.

- Спати? А може - сказала В'ячеслава але її перебив дзвінок телефону - Я зараза. Мама - промовила дівчина після того як дотягнулася рукою до телефону й подивилася на єкран - Так мамо. А ти чого в ночі телефонуєш?

- А що я вже не можу зателефонувати своїй доньці в ночі, якщо вона не відповідає на мої дзвінки у весь вечір? Я взагалі-то хвилююсь - говорила мати В'ячелави, а в цей момент Олександр у вімкнув світло в кімнати і дивлячись на нього В'ячеслава лише одними губами промовила "у весь вечір?", на що той потиснув плечима, мов нічого не знає - Ти мене взагалі слухаєш?

- Так мамо, слухаю. Просто ти мене розбудила. Пробач що не відповідала працювала - збрехала В'ячеслава.

- Працювала? А ось коли ти була разом з Артемчиком, то ти завжди могла відповісти на мої дзвінки й не втомлювалась аж так, щоб не помічати пропущені виклики - ображено говорила жінка.

-Так мамо. Але я хочу щоб ти зрозуміла, що з Артемом я більше ніколи нен буду. І якщо ти мене любиш, то я більше не хочу чути те, як ти про нього кажеш.

- А як я про нього говорю? - обурилася мати.

- Так, нібито ти любиш його більше ніж рідну доньку - промовила В'ячеслава й тяжко видохнула.

- Кого вона любе? - запитав не втримавшись Олександр.

- Мого колишнього чоловіка - відповіла В'ячеслава, в цей момент слухавши від матері сотню запитань на тему того кто це такий разом з нею в ночі.

Олександр хитро всміхнувся й вирішив, що тепер на правах майбутнього чоловіка, може вирвати телефон з рук й починати розмовляти з родичями. Що він доречі й зробив.

- Мамо, я таки радий вас чути. Це Саньок впізнали? - сказав чоловік під пильним поглядом В'ячелсави, який ніби кричав "На що? Ти зробиш лише гірше" - Зрозумійти мамо, цей Артем вже втратив свій шанс й тим самим зробив мене щасливим. 

- Ти мене вже дістав "Санько". Поверни телефон моїй доньці - сказала жінка нібито погрожуючи Олександрові на що той засміявся.

- Мамо, вибачте але не можу. Через вас моя наречена хвилюється, а в її стані цього робити не можна. То ж давайте краще ви зі мною поговорите - сказав Олександра й коли мати В'ячеслава мало не закричала в слухавку "Вона вагітна?!", то він побачив як дівчина зробила пістолет й застрелилася показавши йому тим самим що це кінець.

- Так, матусю. Ви не забаром станете бабусею. 

- Синку - підозріло ніжним голосом промовила жінка - А ну, скинь мамі адресу. Я до вас у гості приїду.

- Для вас мамо все що завгодно - сказав Олександр відчуваючи одним місцем що той період коли до них приїде мати В'ячеслави буде просто не забутнім.

Ну що ж... ось і нова глава, яку ваш дорогий автор викладає прямо на своє день нарождення. Й через цей чудовий день (мого шістнадцятиріччя) буде декілька глав )))