Глава 1. Як врятувати принца

Мер’єм султан

Кілька днів до того

Мрячило. Раз у раз з небес падали малесенькі крапельки води, прибиваючи до землі пилюку. Темно-сині й важкі, наче олов'яні, хмари пливли небесами. Їх ніс на своїх крилах сильний осінній вітер, він часом завивав, а часом шелестів листям дерев, що лише вчора тішило своїми золотими й багряними фарбами, а нині прощалося зі світом, в безславному танку падаючи додолу.

Погода так чітко описувала мій душевний стан, що й не передати. Здавалося, зі мною плаче вся планета, розділяючи мою тугу. А тужити було чого. Яку б причину не взяти, кожна хороша...

— Султано*! — стривожений голос вірної калфи* додав до гами моїх почуттів ще й страх. — Біда! Шехзаде* Орхан виступив зі своїми воїнами проти шехзаде Мурата, щоб не дати йому зійти на трон! Перед палацом просто океан бунтівників, вони палять смолоскипи й погрожують усім. Айше султан сховалася в підвал. Топ-капи* заволік дим... Мов у страшному сні!

— Отже, він таки наважився, — задумливо промовила я, обійнявши себе руками. Вже не вперше зраділа, що не живу при дворі султана. А могла б... могла б бути його улюбленою донькою. Та доля не була до мене прихильною, не дарувала шансу відчути любов. — В кого є шанс перемогти, як гадаєш?

— Важко сказати... Яничари поділилися на корпуси. Половина підтримує одного принца, інша — другого. Буде битва... Багато крові проллється... — якимось потойбічним голосом прошепотіла служниця, додавши ще гіршої похмурості атмосфері. Що сказати? Не зважаючи на те, що мова була про моїх братів, серце не стискалося від болю. Як і не стиснулося, коли вчора прийшла звістка про смерть батька. Я не була близькою з цими людьми. Їх інтриги обходили мене. А зважаючи на нинішню ситуацію, мені було байдуже хто посяде трон. Однаково моя доля — ця вежа, ці розкішні покої, ці шовкові сукні, ці багаті прикраси і все ті ж слуги, що старітимуть разом зі мною.

Чому так? Що ж, історія мого життя геть невесела..

Я — Мер'єм султан, донька султана Ферхата і його неулюбленої наложниці, на ім'я Гюльсюм, народжена при дворі Топ-Капи пізнього вечора такого ж дощового осіннього дня, як сьогоднішній. Тоді на мою появу чекала лише моя мама, бо цього ж дня вся столиця святкувала народження мого брата шехзаде Орхана Її Величністю Хасекі Айше султан, головною наложницею падишаха, надзвичайно жорстокою і могутньою жінкою. Повелитель, ощасливлений звісткою про спадкоємця від дружини, не знайшов часу для доньки від рабині. Навіть ім'я мені подарувала бабуся — велична Валіде султан. Про нас падишах так і не згадував, мама не отримала титулу улюблениці, через що зненавиділа мене. Річ у тім, що в нашій імперії величають лише тих жінок, які народжують сина. Аж надто, коли мова про двір правителя. Якщо ж у вас донька, не бути вам султаною, не правити світом.

Я — Мер'єм султан. Сирота при живих батьках, обділена увагою, але нагороджена багатством. Я змалку тягнулася до науки, бо лише в ній бачила свою волю і своє життя. Найерудованіша, але все одно нелюбима й не помічена султанка.

Та й хто міг цікавитися мною?

Нас попросили зі столиці на сьомому році мого життя: Айше султан домоглася нашого заслання. В Старому палаці було не так і погано, я багато гуляла зі служницями і натхненно вчилася, аж поки знову не пролунав грім — чума-лиходійка вкрала неньку. Я залишилася одна. Зовсім самотня Мер'єм султан.

Самотність стала моєю долею. Навіть по прибутті в Топ-Капи, ніхто не хотів заповнити моє серце. Та й під крилом батька не довелося жити довго. За його наказом все більше гостювала в провінціях, де правили уже дорослі брати, аніж жила в столиці. В ті дні довелося побачити чимало підлості і лиха. Боротьба за трон — страшна сила. Я старалася не втручатися в інтриги, але одного дня просто не витримала цієї ганьби — попросила падишаха не гнати мене зі столиці, щоб я не ставала учасницею злочинів, у яких загрузнули родичі. Та повелитель завжди був глухим до моїх благань, тож мене знову прогнали з дому. Цього разу заміж за старого нелюба. Таким чином Айше султан намагалася возвеличити вірного їй державного діяча. Мої сльози її не хвилювали...

Я — Мер'єм, наречена ненависного мені Мурада паші*, що готувалася померти в день свого весілля, довіку більше не всміхнутись. На свято Смерть таки прийшла, але забрала не мене. Під час розваг у султанському саду хтось із лучників потрапив у мого новоспеченого чоловіка. Весільне вбрання довелося змінити на чорні шати. Тепер я — вдова. А вдові більше ніколи не стати нареченою. І хоч ніхто не торкався мого тіла й душі, мені судилося ходити аж до смерті під траурною вуаллю, як дружина того, хто покинув цей світ через годину після нашого одруження. Айше султан не дозволила б мені повернутися в Топ-капи і жити під одним дахом з нею, тож тепер я — полонянка дівочої вежі, вишуканого й багатого маєтку на околиці столиці, що став моєю темницею. Я не чекала жодних змін у своєму житті, проживала день за днем, часом спілкуючись з далекими родичками чи наложницями братів. Але сьогодні, я зрозуміла, що мені ще навіть пощастило.

Саме так, бо ж у мене хоча б є можливість вижити. А ось у тих, хто залишилися в Топ-капи... Жорстокий закон імперії змушує страчувати усіх братів нового султана, щойно той посяде престол. Це захищає державу від війни за трон між принцами. Та, як на мене, геть не важливо, чи шехзаде помиратимуть від руки одне одного, чи від катів. Я б воліла, аби вони жили.

Серце тривожно стиснулося, коли усвідомлення реальності вдарило, мов молот. Адже загине не лише один з братів... Їх дружини, їх фаворитки, їх воїни, слуги... Переможець не помилує нікого зі свити переможеного, але й переможцю не обійтися без жертв. Мій молодший брат Орхан виступив проти головного спадкоємця Мурата за день до його коронації, щоб врятувати своє життя, тим самим принісши смерть у столицю. Який жах!

— Бідолашний шехзаде Селіх... Йому ж лише три рочки... — прошепотіла я, притиснувши до грудей руки. Згадався лист, що я отримувала від Нілюфер султан, матері мого маленького племінника і моєї єдиної подруги. Якщо вірити її словам, вони в цей час повинні лише під'їжджати до столиці, повертаючись з Маніси, провінції, в якій правив Мурат останніх десять років під час життя нашого батька. А що, коли я можу ще їх врятувати?