Глава 6

У вітальні

— Цього мало, — Тамаш заговорив першим, коли вони вийшли зі спогадів стражника.

Чарівник, який весь цей час утримував їх у пам'яті свідка, полегшено видихнув і зігнувся навпіл. Сил йому це коштувало величезних. Тепер кілька днів не тільки стражнику боротися зі втомою та безсонням, а й йому теж.

— Таких кинджалів може бути сотня.

— Кинджал не зачіпка, — похитав головою Роналд, проходячи до вікна.

Відпущені магом хмари затягли місяць, знову закриваючи нічне світило.

— Це знову був маг. Але навряд чи той самий. Тип магії інший. Помітив? Тінь. Не світло.

— Хочеш сказати, що це вже другий маг, який пробирається до замку непоміченим? — пирхнув Тамаш. — Мої чаклуни не могли пропустити нового. Тут такий бар'єр зведений, що після нападу на Адель і миша не підкрадеться!

— Виходить, цей маг у стінах замку. І давно, — Роналд повернувся до друга. — Тобі чекає багато роботи, якщо ми нічого не змогли витягти з пам'яті цього стражника.

— Пропонуєш перевірити всіх?

— Так, тип доступної магії, — підтвердив герцог.

Тамаш похитав головою. Це було непростим завданням. Один і той самий маг міг володіти відразу кількома типами магії. Заклинання однієї ніші могли даватися гірше, іншої — краще. Та що там казати! Навіть проста людина під впливом індовіра могла створити простенькі чари. А якщо індовіра було багато, і його навчили, що і як робити…

— Вхiд у замок було закрито під час спалаху червоної смерті, — задумливо протягнув перший радник. — Ти маєш рацію, вбивця серед нас. Я його знайду. Даю тобі слово.

***

Аліна Невська/Леді Етьєн

Наступного ранку із замку відбули гінці. Як мені повідомили, вони несли звістку про проведення дня пам'яті. Роналд вирішив організувати все сам. Що здалося мені дивним. Все ж таки після тієї розмови… було б очікувано з його боку відмовитися. Точніше, нiчого не робити. Проте герцог вчинив інакше. І я була свідком того, як за ворота замку виїжджає з десяток вершників, розносячи вісті. Післязавтра буде оголошено днем пам'яті, і по всьому герцогству до ночі спалахнуть сотні, а то й тисячi свічок.

На жаль, я не знала, скільки насправді життiв забрала червона смерть. Та й таке поняття, як перепис населення, був відсутній. Або я просто не знайшла нічого на цю тему в доступних документах.

А до обіду до мене прислали хлопця в червоній сорочці. Він передав записку від лорда Етьєна. Суху, беземоційну. У ній повідомлялося, що ми приймаємо запрошення лорда Акіами. І через тиждень вирушаємо на прийом, що влаштовується ним.

— Лано, накажи подати карету, — розпорядилася я, тільки-но прочитавши записку. — Ми їдемо до міста.

— Так, міледі, — дівчина, що поливала кімнатні рослини в моїх покоях, вклонилася і поспішила виконати наказ.

Угіддя барона були на заході. Ближче до кордону з королівством Авель. А це означало щонайменше два дні шляху. Відповідно, там доведеться залишитися на ночівлю. І взяти із собою Лану.

Карету подали протягом півгодини, але, крім кучера та мого супроводу у вигляді загону воїнів герцога, у парку чекав ще й лорд Монуа.

— Леді Етьєн, — Тамаш злегка вклонився при моїй появі, — ви кудись вирушаєте?

— Так, у місто, — відповіла я.

— Ви вже повідомили його світлість?

Мені захотілося тихенько завити. Тому що я зовсім забула про те, що мені потрібно виклянчувати дозвіл на виїзд із замку у свого чоловіка. Як же було добре, поки він по той бік хребта монстрів трощив! І чого йому там ще кілька місяців не сиділося? Хоча, якщо так подумати, для населення все ж таки краще, якщо він перебуватиме тут. Уф!

— Гадаю, що в його світлості стільки важливих справ, що не варто його від них відволікати, — відповіла я, натягнувши наймилішу усмішку, на яку тільки була здатна.

— Боюся, що вас не випустять без дозволу його світлості, — так само мило озвався Тамаш.

Цікаво, йому донесли про мої збори, чи він випадково повз проходив?

Щось в останнє не дуже віриться.

— Боюся, що коні вже запряжені в карету, а люди чекають на наказ, —їдко простягла я.

Ця суперечка з радником могла розтягнутися надовго. Тому я вирішила закінчити її якнайшвидше.

Крокнула до карети, дверцята якої переді мною люб'язно відчинив кучер.

— Якщо його світлість буде турбуватися, лорде Монуа, передайте, що я поїхала тільки до вечора. Жодних перевірок проводити не збираюся, змінювати порядки теж. Лише загляну в ательє вибрати сукню для прийому у лорда Акіами.

— Можу висловити свої побоювання, що ці слова тільки сильніше засмутять вашого чоловіка, — похитав головою він, не перешкоджаючи мені. — Казна герцогства не в тому положенні, щоб дозволити вам зараз купувати нові сукні, ваша світлість.

— Тоді заспокойте його тим, що я не маю наміру витрачати гроші герцогства, — відповіла я, а двері за мною зачинили. Лана вже сиділа всередині і дивилася на мене зляканими очима.