Дістати богів

Глава 2. Знайомства з ненормальними

Ми проїхали через ліс, а тоді виїхали до приватного сектору і зупинилися біля одного з будинків. Коли вийшли, Марк знову затиснув мій кристал у кулаці.

— Ти ж не збираєшся так весь час робити, серйозно?

— Ні, я збираюся тебе підкупити.

— Удачі, — хмикнула я.

— Дякую, — він теж весело хмикнув.

Кристали — рідка штука. Настільки, що їх називають діамантами й тих, хто їх дістав — також (звичайні люди нашою говіркою — фіалки). Кристали — це ключ до нашого кримінального світу, до його еліти. 

Кристал відкриває перед тобою можливості абсолютно нового рівня. У фіалок немає такого і близько, навіть якщо ти фіалка-кримінал. Доступ до технологій, найточніша інформація, деякі ну дуже секретні штуки на ну дуже чорних ринках, величезні гроші, які допомагають оте все купувати. 

Та найважливіше, це саме інформація і люди. Яку ти ніяк не дістанеш без кристала і які не будуть з тобою працювати чи продавати щось, будь то навіть та сама інформація, якщо ти не з діамантів. 

Я насправді користувалася переважно тільки цією опцією. А точніше одним конкретним хлопцем з діамантів, але він робив справжні чудеса і знімав з мене гору проблем. За що брав свій відсоток, звісно, але його майстерність у перепродажі інформації була неоціненною.

Ми не були знайомими чи друзями, а проте все одно ти відчував себе частиною спільноти. Діамантів вкрай мало, кожного можна знати принаймні по фото десь з Форуму Гвоздя. Якщо він там спілкується, звісно. Більшість були не проти поговорити, Гвоздь з радістю про багатьох писав. Я не належала ні до першої категорії, ні до другої. Як дістала кристал, вирішила, що лишатися у тіні цілком непоганий варіант.

Кристал може бути лише один за все життя. Якщо у тебе вкрадуть, віддаси чи загубиш — бувайте діаманти. Назад тобі шляху немає. 

Діставали їх загалом цими ж способами. Або крали й відбирали у когось з діамантів, або хтось (вже у «віці», хто відчуває, що його кінець близько) віддавав. Через конкурс, тому хто його вразив, «губив» десь у сейфах, які пізніше хтось обкрадав — на його смак. Це траплялося вкрай рідко, але бувало. Частіше кристали віджимали. Я свого часу також його вкрала.

Інший варіант, якщо у тебе віджимав кристал хтось з діамантів. Як от Марк. Тут варіанти два. Або я психану і піду, але тоді я стану звичайною фіалкою і шляху назад немає. І лишається лише «рабство». Відносне, а проте.

Від кристала ти не можеш відійти далеко. Радіус метрів двадцять, не більше. Якщо ти далі, спочатку кристал починає видавати голосний звук та світитися, щоб ти про це дізнався. Раптом це якось помилково сталося чи що. 

Якщо за хвилину ти не опинишся ближче, зв’язок рветься. А тоді, як я казала, шляху назад до діамантів немає. Тому рабство, звичайно, відносне. Але якщо у тебе мій кристал, якщо я хочу лишатися у грі, я піду за тобою куди завгодно.

Під шантажем, звісно, можна було б змусити мене і робити що завгодно. Тримай мене, відійди з кристалом і я погоджуся багато на що, бо втрачати його зовсім не хотілося. На щастя, такі штуки регулювали закони. Так, у крадіїв були закони, при чому абсолютно нерушимі.

Не можна шантажувати розривом зв’язку. Не можна застосовувати силу, примушувати через побої. Обов’язково потрібно годувати три рази на день, при чому там ледь не про розрахунок калорій йдеться. Спати по вісім годин на день давати, води достатньо та інше. Базові умови для життя. 

Хай ти й забрав кристал, хай я й змушена тобі у чомусь коритися, але діаманти своїх захищають і ніякої форми насилля чи нелюдського ставлення тут не може бути. Життя діамантів взагалі понад усе, у деяких випадках і здоров’я. Хоча зламати руки одне одному у бійці можна… все трохи заплутано, загалом, якщо ти не звідси. Але інколи це здавалося заплутаним навіть мені. 

Тобто, чим мене міг шантажувати Марк, це обмеженням свободи. Що я не можу відійти від кристала далеко, а кристал у нього, то буду ходити за ним, поки не зроблю потрібне. 

Або добре, йди на всі чотири сторони, але без кристала. Якщо я захочу вийти з гри, то він буде зобов’язаний мене відпустити. Та ця новина не тішила, бо виходити з гри я аж ніяк не збиралася. Тому мені потрібно було якось дістати кристал. 

Не встигли ми з Марком зайти у будинок, як мене чекав сюрприз. Нас зустрів ще один хлопець.

— О, ви вже приїхали, — він виглянув з-за якихось дверей.

— Ти ще хто такий? — запитала я.

— Привіт! — кивнув йому Марк. — Ері, це Андер.

Мені, блін, все одразу зрозуміло стало! Але чудово, тут ще один є… 

— Тут ще хтось є? — вирішила прояснити одразу.

— Поки ні, — Марк взяв мене за плечі й мʼяко підвів до цього нового хлопця. — Андере, пригляди за нею кілька хвилин.

Поки — цікаве слово. Як і те, що хлопець міцно взяв мене за руку, а Марк розвернувся і кудись намилився.

— Гей, це ще що за приколи?

Марк не відповів, пішов собі кудись вглиб будинку. А Андер втримав мене, коли спробувала вирвати руку й піти за ним. За своїм кристалом, звісно, так би я від обох хлопців з радістю опинилася далеко.

— Зараз він прийде, не гарячкуй.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше