Дістати богів

3.2

— І в чому ж тоді талановиті ви? Бо з мене у порівнянні з Ластівкою така собі хакерка.

— Ти себе недооцінюєш. Ти ж не тільки це вмієш. Не думаю, що у неї настільки добре зі спритністю рук чи вона хороша акторка.

— На тому і виїдемо, ха! Окей, то я тут недоЛастівка з кількома несуттєвими доповненнями, але при цьому тільки «по софту». Ти в цій історії, значить, силач і стратег, який все за всіх вирішує. Під Бога косиш, коротше. А ти хто? — спитала Андера.

— Я — хімік.

— Еее?

— Ну знаєш, вибухівки, снодійні, інші порошки. Всяке таке.

— Угумц… Ти в цій історії новенький. Круто. Все ще не бачу, як ми їх переможемо.

— Ми придумаємо, — сказав Марк.

— У вас що, і плану ще немає?

— Це наступний крок.

— Так, все, пацани, я аут, — я підняла руки. — Не цікавить. Все, що мені треба, я можу вкрасти у менш проблемних міжнародних корпорацій.

— Ері, бачиш, в чому нюанс? — Марк серйозно подивився на мене. — Твій кристал поки у мене. А ще, ти — єдиний ноунейм-дівчина. Ти мені потрібна.

— І що, що дівчина? — уточнила я.

— Не всі ролі можуть зіграти хлопці.

— Та пофіг. Не цікавить.

— Поживемо — побачимо, — філософськи заявив Марк.

На цьому він встав і забрав тарілки в посудомийку. Андер глянув на мене трохи зі співчуттям, але вже скоро змився кудись з кухні. Я ж не розуміла, що мені робити. Бо ніби як ця вигадка справді дурна і брати в ній участь я не збираюся, але мій кристал поки у нього і піти я не можу. Дивна ситуація.

— Хочеш на приставці пограти? — запитав Марк неочікуване.

Еее, що? Ні. В моїх планах знайти кристал. Як я ще не придумала, але це точно єдине, чим мені варто займатися і про що думати.

— Ні.

— Тоді ходімо поряд посидиш, — Марк поклав мені руку на плече.

Я тут же встала і відступила від нього на крок.

— От ще! Не хочу.

— Ері, тебе ніхто не запитував, — Марк все одно підійшов, на цей раз розвернув мене до дверей і обійняв рукою за плечі, підштовхуючи так куди йому треба. — Будеш під наглядом. Або граєш зі мною, або просто знаходишся поряд.

Я, звісно, спробувала вивернутися, але рука Марка спустилася мені на талію і міцно притиснула до боку хлопця.

— Ері, не буянь.

— Пусти мене!

Я повернула голову до нього і раптом виявилося, що знаходимося ми якось надто близько. Його обличчя було над моїм, бо він все ж вищий. Але з трохи запрокинутою головою я дивилася прямо на нього, а від носа до носа було не більше десятка сантиметрів. При цьому я була притиснутою до нього майже усім тілом, а на талії чітко відчувалася тепла рука.

Я завмерла і замовкла, розглядаючи малюнок райдужки у його очах, а вуста самі собою привідкрилися. Хлопець теж пильно дивився на мене, а рука легенько погладила мій бік.

— Оу, та ви реально під Ластівку з Богом косите, — фиркнув Андер, раптово зʼявляючися на сходах.

Ми одразу повернулися до нього і весь момент тріснув, хоча Марк не відпустив мене від себе ні на сантиметр. Андер же, посміюючися, збіг у вітальню і я почула звук, характерний для вмикання телевізора, а тоді як він відкриває і закриває ящики.

— Ходімо, — мотнув головою Марк.

Рукою на талії він знову направляв мене, а цього разу я чомусь послухалася. Коли ж він всадив мене на диван перед телевізором, а тоді на пару з Андером вони змогли знайти джойстики у шафках, я не стала відмовлятися від гри. 

Стрілятися з ними було доволі весело, хоча у мене виходило жахливо. Марк пробував щось пояснювати, я пробувала дослухатися, але гравчиня з мене все одно хороша за кілька місій не стала. Попри це, вони взяли мене в команду на онлайн гру і ми навіть виграли. Це була не моя заслуга, якщо що.

А от потім зʼявилися проблеми. Бо кімнату Марк мені виділив, навіть рушник чистий знайшов і щітку, але ж цього мало.

— І в чому ти пропонуєш мені спати? А завтра ходити?

— Завтра зʼїздимо до тебе, збереш речей.

— Клас, — без ентузіазму заявила я. — А спати мені голою чи як?

Очі хлопця одразу просканували мене з ніг до голови і я подумала, що його б такий варіант точно влаштував. Але тоді наштовхнулися на мій погляд, він хмикнув і кивнув, щоб йшла за ним. І привів у свою кімнату.

— Якщо голою, то спати тут? — фиркнула я і склала руки на грудях.

Марк на мить завмер, дивлячись на мене, а тоді усміхнувся.

— Хочеш лишитися? — запитав з іскорками в погляді.

Я закотила очі й показала йому середній палець, хлопець же хмикнув і поліз у шафу. А тоді простягнув мені футболку.

— Це що?

— Моя футболка. Зійде для сну? Можу і труси дати.

— Боронь боже! Чиста хоч?

— Ні, марафон в ній бігав.

— Вимахуйся більше, — фиркнула я і забрала у нього футболку.

Про всяк випадок я її понюхала, але якщо вона чимось і пахла, то дуже віддалено засобом для прання.

Я розвернулася і пішла в сторону ванної, а хлопець кинув у спину:

— Дякую, Марку!

— Перебʼєшся!

***

Як вам амбіції Марка? Як думаєте, що з цього всього вийде?

Якщо ви не читали «Ластівка і Бог», можливо, не розумієте усієї масштабності) Коротко скажу, що замахнувся він дуже і дуже високо. А ще, що ці двоє вас з нетерпінням чекають у своїй історії) Вона вже завершена і дуже класна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше