5.2

Раптом за стіною щось добряче грюкнуло, при чому звук був схожий на вибух.

— То Андер щось підірвав, не хвилюйся.

— В сенсі?

— В найпрямішому можливому, — хихотнув Марк. — Можеш глянути, він у гаражі. Тільки постукай спершу й окуляри у нього обовʼязково візьми.

Це звучало настільки незвичайно і цікаво, що було навіть привабливішим за компанію Марка. І настільки захопило думки, що я навіть не стала у себе випитувати, коли це компанія цього хлопця стала привабливою.

Гараж був схожий на випробувальну зону. Всюди валялося все, під однією зі стін стояв стіл з різними колбами, склянками й підставками під них, а до стіни була прихилена біла маркерна дошка.

Окуляри Андер сам на мене натягнув навіть без прохання, ще і білий халат начепив, мов ми в якомусь кіно. Хоча його власний навіть не був застібнутий, зате на рукавах зіяли пропалені дірки.

Наступні кілька годин я з захопленням дивилася, як він щось змішував чи випаровував у колбочках, та з ентузіазмом — як підриваються матеріали різної міцності. 

Ще я постійно лізла під руку і врешті Андер довірив мені фотографувати результати експериментів і обовʼязково підписувати їх номерами. До цього він лише вів записи, але коли я викликалася записувати замість нього чомусь не надихнувся. Я взагалі сумнівалася, що фото йому були потрібні, але займатися цим було захопливо. Я відчувала себе частиною цього всього, справжньою експериментаторкою.

— А що ти ще можеш?

— А що треба?

— Снодійне. Знаєш, так погано сплю, — я зробила нещасні оченята. — Тобто взагалі не сплю. Мов кави випила. Можеш дати щось сильне, щоб допомогло?

— Ері, ти в курсі, що те, що допоможе тобі заснути, і те, що вирубить Марка вдень, це будуть абсолютно різні речовини й дози?

— Сумно. А якщо я попрошу друге?

— А потім попросиш підірвати сейф? Ти хіба вмієш їх відкривати?

— То є сейф?

— Ні, він під подушку собі ховає.

— Угу… то що буде, якщо я попрошу?

— Я не настільки благодійник, щоб робити все за тебе.

— Тобто щось одне зробиш?

— А що мені за це зробиш ти?

— Еееее… заплачу?

— Не думаю, що ти маєш більше, ніж ми можемо отримати від них.

— Це якщо ми можемо.

— Не спробуєш — не дізнаєшся.

— Тоді що тобі потрібно?

— Від тебе? — Андер зміряв мене поглядом. — Не знаю. Що з тебе взяти? Щоб ще і можливу вигоду від справи перебивало.

Я з розумінням кивнула — що йому запропонувати я також не знала. Щось від моїх навичок тут зовсім немає користі. Втім, яка користь від його навичок у справі проти Ластівки з Богом я теж погано уявляла.

***

Скільки я всього придумала і випробувала за день (втім, з перемінним успіхом і кількома «винесеннями» мене з різних кімнат), а ввечері довелося сидіти за столом навпроти Марка і думати, як почати розмову. Їли ми замовлені суші, до речі, а Андер вже встиг змитися у клуб.

— Марку

— Ері?

— Мені потрібно завтра на роботу, — сказала я, ненавидячи цей момент за те, що маю у когось відпрошуватися.

— А над нашою роботою ти вже подумала?

Весь день, тільки сейф поки не знайшла…

— Я думаю.

— І під цим ти маєш на увазі, що поки не знаєш, як втекти? — усміхнувся Марк.

— Милий, та як можна! — я невинно закліпала очима. — Але розумієш, я вся у цій роботі. Не можу думати про щось інше, поки не закінчу.

Я трохи подалася до нього і схилила голову набік, губу закусила, а погляд не відривала від очей хлопця. Не дуже і хотілося, по чесному, бо те, як вони потемніли, заворожувало.

— Хм, ну кристал я тобі не віддам, — сказав він, теж не відриваючи погляду від моїх очей. — Щоб ця робота раптом не витіснила з твоїх думок і згадку про наші плани.

— Марку, — я подалася ще вперед, накрила його руки своїми й проникливо сказала, — запореш мені цю справу — я ніколи не погоджуся.

— Кристал — ні, — він мʼяко вивернув руки так, що тепер його долоні накривали мої. — Думай, як мене туди провести.

— Як ти хочеш, щоб я проводила тебе пʼять днів в офіс міжнародної корпорації?! — я аж відкинулася назад на стільці, забравши у нього руки.

— Захочеш — придумаєш, — він помовчав і додав. — Ваші не всі поверхи.

Якщо спочатку я на нього розсердилася, то це доповнення збило злість. Він справді памʼятав і справді подумав про це. Перевірив, що варіант є, а от реалізацію тільки що скинув на мене. Що ж, це мені потрібно. Але таке відкриття було приємним.