Глава 9. Вдихати швидкість

Назар нам копатися у своїх шафах не дав. Він взагалі був не в захваті, що ми не збираємося сидіти у машині, а за ним пішли. Але бурчав в міру, а речі в одну спортивну сумку взагалі закинув хвилин за пʼятнадцять, не більше. Ми з Андером навіть занудьгувати не встигли. А тоді він взяв шолом і заявив, що поїде на мотоциклі.

— На мотоциклі?! — я аж підстрибнула на місці. — А можна з тобою?

Завжди хотіла поганяти на мотоциклі, але раніше не було з ким. Не те щоб я шукала, але якщо зараз він сам в руки проситься, то треба використовувати!

Назар окинув мене зацікавленим поглядом, а от Марк цим був явно незадоволений.

— Шолом треба мати, — сказав він.

— У мене є другий, — Назар відмер, дістав з шафи ще один і простягнув мені. — Поїхали, якщо не боїшся.

Ха! За що можна боятися? Він же не самогубця, щоб розбитися на тому мотику разом зі мною. Я радісно вихопила з рук Назара шолом і покрутила в руках, розглядаючи.

— Ері, — вліз Марк.

— Так, босе? — я повернулася до нього з єхидною усмішкою.

Марк ледь помітно знітився, розуміючи зі звертання усе, що я хотіла йому сказати. Тобто пішов, ккккхм.

— Будьте обережними, — буркнув він під таким же насмішкуватим поглядом Назара.

Ми закинули сумку Назара хлопцям у машину і відпустили їх, бо, як сказав наш перегонник, вони все одно мов черепахи, тому валіть-не-чекайте. А тоді я хвилини дві крутилася навколо мотоцикла і все розглядала, а Назар поблажливо розказував що до чого. Потім перевірив, як я одягнула шолом, сам одягнув, сів на мотоцикл і кивнув собі за спину. Куди я, звісно, одразу ж залізла.

— Тримайся міцно.

— Ага, — сказала я, але через те, що не звикла до шолома, він навряд чи почув.

— Дуже міцно, — наголосив Назар.

— Добре! — гукнула голосніше.

Я обхопила його руками, а хлопець закрив на своєму шоломі скло і взявся за кермо. І як тільки ми поїхали, я зрозуміла, що трималася все ж недостатньо міцно. От тоді я вчепилася так, що він би мої руки сам від себе не відідрав, і притиснулася до його спини усім тілом. Шоломи, такі собі великі кульки навколо голів, заважали, але я схилила голову десь до його плеча і тому як ніяк, а виходило.

За кілька хвилин я освоїлася, а Назар, схоже, вирішив пожаліти мене, бо скинув швидкість, навіть перестав обганяти машини. Загалом, я почувалася достатньо впевненою, щоб від нього незначно відлипнути й поглядати навколо. 

На якомусь перехресті на світлофорі він повернув голову, оцінив мою усмішку і тоді ми поїхали швидше. А потім і ще, вже як на початку. Але я вже не ховалася у нього за спиною, а насолоджувалася їздою.

Коли ми зупинилися на паркуванні супермаркету, навіть засмутилася. Надто швидко, я тільки почала відчувати кайф. Так і сиділа, насолоджуючися посмаком, а Назар забрав руки з руля, випрямився, від чого став ще ближчим до мене. Тоді подивився на мене через плече, а я все зрозуміла і нехотя зістрибнула з мотоцикла.

Поки я намагалася розібратися з шоломом, він одним рухом зняв свій, а тоді підійшов і допоміг мені. Це було до біса мило.

— І як?

— Крууууууто! — я поклала руки йому на плечі, потягнулася і чмокнула у шоку. — Дякую. Так швидко!

— Це швидко? — він хмикнув. — Ми ж у місті були. Швидко то по трасі буде.

Руки я ще прибрати не встигла, а тому цим скористалася. Обійняла його за шию, усміхнулася та заглянула в очі:

— Ти ж візьмеш мене?

— Знаєш, як у байкерів говорять? — усміхнувся Назар.

— Мммм?

— Сіла — дала, упустив — одружився.

— Чого це вона двічі має страждати? — засміялася я. — Мало що упустив, тоді ще й одружився.

— Тільки до цього претензії? — усмішка Назара стала хитрою.

Блііііін, грається. Я всередині аж замружилася від задоволення. Ніби й прямолінійно, а водночас і не зовсім. А він сам, боже, ця невелика щетина, широкі плечі й в міру дорослий вигляд… він точно був привабливим, а з такими гратися це подвійне задоволення. 

— Отримувати щось, завдяки мотоциклу, це якось… непрофесійно.

— А отримувати мотоцикл, натякаючи на те саме? — він обвів поглядом мої руки на своїй шиї й вуста, якими я усміхалася якби саме для цього… щоб отримати мотоцикл.

— Ти перебільшуєш, — я хмикнула і похитала головою.

— Тоді добре, що я не байкер, — він теж хмикнув. 

— Це «так»? — дотискала я.

— Можливо.

Я незадоволено примружилася, а Назар розсміявся.

— Гаразд.

Це вже було набагато краще! Я ще раз чмокнула його в щоку, а тоді відпустила і, пританцьовуючи, відійшла на кілька кроків.

— Ти змерзнеш, — Назар подивився на мої голі ноги.

— Ой, це така фігня, — відмахнулася я. — Тим паче, що тобі тепер робити з другим шоломом?

— І справді, оце проблема, — погодився він награно задуманим голосом.

Тут нас знайшли хлопці, користуючися air tag, який все ще валявся у моїй поясній сумочці. А тоді ми пробіглися магазином, особливо надовго застрягнувши у відділі заморозок, готових сумішей і алкоголю. 

Потім мені в голову прийшла геніальна ідея і ми ще скупили усе заморожене, що було у відділенні ПХ у цьому ТЦ. Думаєте, багато? Я от дивилася на трьох дорослих хлопців і не була в цьому такою впевненою. Я навіть не була впевненою, що нам потрібна морозилка для цього. Думала, у холодильнику воно б теж не встигло зіпсуватися.