Глава 10. Знайти невловних

— Добре, народ, час серйозних питань, — оголосив Марк, коли ми наступного ранку зібралися у вітальні.

— Що ми збираємося вкрасти? — припустив Назар.

— Хм, це теж важливе питання, — кивнув Марк. — Але наступне. Спершу — хто такі Ластівка і Бог?

Упс, приїхали… 

— Ідеї? — запитав Марк.

— Запитати Дені? — запропонував Андер.

— Не відповість, — сказала я.

— Та, теж так думаю, — кивнув Марк. — І не впевнений, що нам це треба. Краще не світитися.

— Я не думаю, це факт.

— В сенсі?

— Я запитувала.

Хлопці зміряли мене здивованими поглядами, але на цьому їхня реакція закінчилася.

— По Форуму полазити? — запропонував Назар.

— Не думаю, що вони там спаляться, це надто тупо, — сказав Андер.

— Ері, а ти можеш прослідкувати, звідки вони коменти пишуть? — запитав Марк.

— Ти смієшся? Де я і де Ластівка?

— Гаразд, а взагалі є якісь ідеї, як знайти людину через інтернет?

— Ну… — я задумалася й усміхнулася, — Ні. Але можу запитати у Ластівки.

— А вона прямо візьме і відповість, — фиркнув Андер.

— Раз відповіла.

— Ти переписувалася з Ластівкою? — здивувався Назар.

— Про що? — запитав Марк.

— Запитала, як свій кристал знайти, — знизала я плечима, мов нічого такого.

Андер хмикнув, Марк насупився, а Назар глянув на нас з цікавістю. Видно він не знав, що спочатку я тут була не добровільно.

— А вона що? — запитав Андер.

— Запитала, у кого я, — я хмикнула. — Сказала, що підкаже, де кристал.

— Капець, прикольно, — вразився Андер.

— Ага… напишу їй, загалом, — я витягнула телефон.

— Це буде епічно, — хихотнув Назар, — якщо вона сама нам допоможе.

Мені дозвіл чи багато часу було не потрібно. Чого не зробити щось, якщо для цього треба лише кілька слів написати? То взагалі займає секунди часу. Ну гаразд, на змістовне повідомлення хвилини, але це так легко.

— А це ідея! — невлад сказав Марк, коли я вже встигла написати.

— Я вже відправила, — хмикнула я, дивуючися його загальмованості.

— Я не про це. Підкаже, де кристал, бо багато у кого вона була. Тобто дуже багато діамантів знають, хто вона така.

— І можуть сказати нам, — зрозумів його Назар.

— Лишилося тільки знайти, хто її колись ловив, — кивнув Марк.

— Це все записано на Форумі, — сказала я, згадуючи, що саме читаючи такі штуки й задумала лишатися у тіні.

— Так, — Марк кивнув. — Тягніть усі ноути. Нам потрібен список усіх, хто колись її ловив. І тоді уся можлива інформація на них.

У вітальні ми організували цілий штаб. Розсілися на дивані, кріслах і килимі з ноутами, на столі поставили чипси, шоколадні цукерки й лимонад. Зробили спільний онлайн док, поділилися проміжками часу і почали читати новини за ті місяці, виписуючи, хто, коли й на скільки ловив Ластівку. Бідна вона дівчина, кажу я вам!

***

Ластівка

Коли я побачила ще одне підозріле повідомлення на Форумі, чомусь навіть не сумнівалася в тому, від кого воно. Справді вчити когось у мене в планах і близько не було, але нахабність цієї дівчини (принаймні людини з дівчачим прізвиськом) мене навіть захоплювала.

Хоча нахабність це перше слово, яке спадало на думку, але не відповідне. Вона нічого не вимагала, цілком ввічливо запитала. Без очікувань від мене, лишаючи варіант легко відмовитися.

Взагалі це було приємно. Коли у тебе запитують пораду… А її неординарність як для спільноти діамантів мені імпонувала. От, вчіться. Можна ввічливо запитати, а не тягати потрібних людей підвалами, ставлячи їм ультиматуми. І переписуватися можна не тільки саркастичними коментарями.

Коротше, у мене був достатньо хороший настрій того ранку, а смішна дівчина була ненавʼязливою, так що чого б і ні? Я навіть скинула їй маленький вірусняк, щоб, якщо матиму бажання, колись глянути на її прогрес. Якщо він буде класним… подумаю. 

Насправді я це робила без серйозних думок, просто аби мати такий варіант. І передумала одразу як відправила. Серйозно, я подумала малу під опіку взяти? Ото мені робити нема чого. Але і видаляти не стала, тим паче, що вона встигла прочитати й клацнути. А, хай буде, кому воно заважає.

***

Ері

Список ніків тих, хто ловив Ластівку, ми накидали швидко. Довше збирали інформацію про цих людей, намагаючися зрозуміти, хто чим займається і який у нього «рівень крутості». І хто ще був діамантом, бо деяких з перших її «знайомих» вже вибив хтось новенький.

На думку Марка, нам потрібен був хтось максимально невідомий. Наскільки це було можливим, бо крім нас чотирьох невідомих реально не існувало. І серед тих, хто ліз до Ластівки, теж. Бо вони лізли не тільки до неї, а взагалі всюди. Але ми оцінювали, хто вони, чим переважно займаються, де живуть і наскільки нам здавалося можуть злити потрібну інфу. По тихому.

Поки ми пробивали це, мені прийшла відповідь від Ластівки і я знову вразилася цьому факту. Капець. Прикольно.

Вона написала коротко, загальну пораду. Типу дивлячись наскільки у мене класні навички, можна зламати різні бази даних, де буде інфа про людину. Інколи це може бути навіть інтернет-магазин, бо хто завгодно десь собі купує продукти й інші речі. І подібних альтернативних місць, куди люди дають інформацію про себе, багато.

Ще вона скинула посилання, рекомендувала прочитати тред на Форумі, де обговорювали, як її шукали. Від цього у мене аж очі загорілися, я одразу ж клацнула на посилання. Це блін саме те, що нам потрібно! І є якась іронія в цьому всьому, чесне слово…

Вкладка блимнула на мить, але не встигла я нічого зрозуміти, як справді відкрився тред на Форумі.

— Марку, а у тебе вайфай хороший?

— Нормальний, а що?

— Та певно комп глючить, — пробурмотіла я, чіпляючися поглядом за цікавий коментар.

***

Як вам те, що вона творить?) Нахабно, ні? Якщо знайде їх з допомогою Ластівки це перемога чи чітерство?