Глава 18. Пропозиції

— Так, у нас до вас є пропозиція і я рекомендую погодитися, — заявив Бог, як вони з Ластівкою переговорили.

— Ми всі уважність, — кивнув Назар.

— Ви допомагаєте нам у справі, ми забуваємо про те, що ви пробували зробити. І вам теж доведеться це забути, звісно.

Воу… на це я навіть не знайшла жодного дурнуватого жарту.

— Богам потрібна допомога? — усміхнувся Андер.

— Вам потрібен спосіб розплатитися. А ми сьогодні не проти зробити благодійний жест.

Я подумки присвиснула від такого нахабства, але одночасно хотілося усміхнутися. Він мені все більше подобався. Я навіть подумала, що з таким було б подвійно кайфово погратися. Тільки тоді б мене точно прибили і я навіть не була впевненою, хто б зробив це першим. От зустрінься ми з ним без всіх оцих десь рік тому, могло б бути цікаво.

— І цей жест містить щось крім вашого глибокого розуміння? — уточнив Марк.

Бог витримав паузу, а тоді усміхнувся:

— Можливо. Справа гучна, а у нас багато потрібних звʼязків.

— Нам потрібно це обговорити.

Бог знизав плечима, ніби дозволяючи, але вставати й звалювати ці двоє не збиралися. Довелося вже нам зібратися біля дверей.

— Що думаєте? — запитав Марк.

— Можна перекладач з великонатякального? — сказав Андер.

— Все видалити, ще раз не пробувати. Зробити що їм буде потрібно. Про це будуть писати й вони знають Гвоздя.

— Тобто він напише, що ми захочемо?

— Сподівайся, — фиркнув Марк. — Йому можуть донести прийнятну для них версію. А що напише то на його стороні.

— Непогано, — задумливо кивнув Андер.

— Трохи не те, ні? — висловився Назар.

— Згоден, — кивнув Марк.

— З тобою хочуть працювати Ластівка з Богом, — сказав Андер. — Що тут не того?

— Хочеш сказати, що ми все це зробили, щоб потім безплатно допомагати їм? — скривився Назар.

— Звучить не дуже, але ж це Ластівка з Богом.

— І саме ця фраза вас усіх підбішувала, — справедливо наголосив Назар.

— Ну… так.

Хлопці примовкли, перезираючися. Я поглядала то на них, то на парочку кримінальних легенд, яка почувалася вкрай вільно на нашій кухні. Крім того, що я вже давно їм симпатизувала, не хотілося відчути, як може змінитися тон нашої розмови, якщо ми не погодимося.

— Ері? — гукнув Марк.

Він взагалі був на диво тихим для такої розмови. Ніби тут реально вирішували Андер з Назаром, ха. Сам же був якимось відстороненим і нахмуреним.

— Я б не хотіла з ними сваритися.

— А коли ти збиралася їх пограбувати, ти на що сподівалася? — фиркнув Андер. — Що ми після цього чай з тортом будемо пити?

Хороше, до біса, питання!

— Що переможців не судять… 

— У цій дурнуватій фразі.

— Фраза норм, — заперечив Марк. — Ситуація не та.

— І ми не переможці, — спохмурнів Назар.

— А є варіант? — запитав Андер.

— Не знаю.

— Та кажи чесно, — буркнула я. — Немає.

— Ти завжди була скептиком, — сказав Марк.

Фраза про те, що я мала рацію, зрикошетила від зубів. Марк привів нас туди, де я не уявляла, що ми можемо опинитися. І закидати йому це було несправедливим.

— А ще я нагадую, що вони сидять у нас на кухні.

— Так, проблема, — пробурмотів Андер.

— Не наздоженуть, — заявив Назар.

Я швидко прикинула, що потрібно, щоб дістатися його машини. Чотирьом людям.

— Якби ми надворі були, — похитав головою Марк.

— І що? — запитала я. — Далі що б робили?

— В сенсі? — перепитав Назар.

— Що другий раз нам це не запропонують, — відповів за мене Марк. — А дістати їх тепер буде складніше…

— Для чого? — повернувся до початкового настрою Андер. — Ми впоралися, альо!

— Та де? — запитав Назар.

— Ви хотіли класні справи з крутими перцями? Куди вже вище? — кивнув він на наших «гостей».

— Хм, справедливо, — подумавши, погодився Назар.

— Марк? — запитала я.

— Тобто ви за? — обвів він усіх поглядом.

— Буде прикольно, — усміхнувся Андер.

Назар знизав плечима, але кивнув. І я бачила, що загалом ідея починає запалювати його, але показувати, що він настільки швидко і відверто змінив думку (а ще що в цьому допоміг саме Андер!) він був не готовий. 

— Мені вони подобаються, — сказала я.

— Гаразд, — кивнув Марк і мені здалося, що з полегшенням.

Ми повернулися за стіл, а Ластівка з Богом з очікуванням подивилися на нас.

— Ми згодні, — заявив Марк. — Але з деякими проясненнями.

— Інакше я б вас розчарувався, — задоволено сказав Бог і попросив Ластівку. — Набереш Гвоздичку?

Вона спритно поклацала щось у ноуті, а тоді простягнула йому телефон. Ми усі мовчки спостерігали й не знаю як хлопці, а я намагалася згадати, що ж це за дівуля. Виходило так собі. Все ж я ніколи не була експерткою по всіх персонажах діамантів.

— Слухаю, — роздався дівчачий голосок з телефона.

— Привіт, Гвоздя.

— Ммм, Бог, — подобрішала вона. — Ластівка шифрує?

— Ображаєш.

— Добренько. Чого вам?

— А ти не в гуморі сьогодні.

— Я трохи зайнята.

— Можу і скинути.

— Для тебе час завжди є, — тут же запевнила дівчина. — Але Бодь, день так собі.

— Окей, зрозумів. У мене для тебе унікальна акція. Незабаром натрапиш на новину, в якій буде багато питань. І ми будемо такі ласкаві, що готові тобі відповісти.

— Хм, неочікувано. І чому б не сказати зараз?

— Поки для нас рано. Але ти зрозумієш, про що я.

— Я ж можу і зараз почати рити.

— І зробиш так, але не вийде. Гвоздя, на тверезу голову такого не придумаєш.

— Курну піду, — буркнула дівчина і прозорливо запитала. — Нащо ти зараз дзвониш?

— Всьому свій час.

— Ясно… — дівчина якийсь час мовчала, а тоді продовжила. — Тобто бомбезна новина, ви причетні й просто так не розібратися. Звучить самовпевнено, але можу повірити. І що ви готові запропонувати, щоб я вас про це запитала?