Глава 22. Стати зіркою

Кольє, просто з цікавості, я приміряла, а потім мене з-під нього Бог діставав. Жартую, але воно реально було важкезне, так що навіть перед дзеркалом покрутитися нормально не вийшло. І він як допоміг мені в нього залізти, так з усмішкою тримав, поки я присіла й вилізла, коли заблагала звільнити мене. Нічого так прикраска.

Взагалі замовити посеред ночі в Іспанії піцу й сидіти після класної справи усім на кухні сміятися — це незабутні відчуття. Даша прихилилася до плеча Богдана, він її обіймав, Назар вкотре вдавав, що в Андера жарти рівня дитсадка і йому ні крапельки не смішно, Марк з якоюсь татусевою усмішкою спостерігав за цим, а я відчувала, ніби в той момент була вдома.

Я завжди була у натовпі та центрі уваги, але якісь особливо теплі відчуття від звичайних посиденьок разом на кухні закралися під шкіру тільки тоді. Раніше у мене в житті такого не бувало.

Ми встигли й обговорити справу, тоді й випадкову картину з музею, яку Марк прихопив зі стіни для нас як вилазив (певно теж цінна, там все таке!), а тоді говорили про усе і просто сміялися. А ще Богдан нам порадив підготуватися, бо популярність — це не так вже й класно, може обернутися навпаки суцільними неприємностями. Всі, звісно, глянули при цьому на Дашу, яка усміхнулася і чмокнула «свою головну неприємність» у щоку, а тоді знову пригорнулася до нього.

Я навіть не одразу помітила, що Марк пропав, тільки коли за вікном побачила, що він вийшов на подвірʼя. Від цього чомусь стало на мить сумно, я уявила, як вже завтра усього не буде. А тоді теж усім поусміхалася і поки Назар розказував якусь історію вислизнула надвір.

— Хочеш покупатися в океані? 

Марк повернувся до мене і тепло усміхнувся, але запитав зі здивуванням:

— Зараз? 

— Так! Вночі. У мене такого ще не було.

— Ти розумієш, що поки ми доїдемо до океану, вже буде не ніч? — насмішкувато запитав він.

— Чорт… — я і справді про таке не подумала, це був порив, він якого, втім, зовсім відмовлятися не хотілося. — Тоді принаймні у фонтані! Поїхали?

Чомусь мені жахливо хотілося викупати саме його, при чому в одязі. Хоч чим він і займався, хоч що інколи робив, але мені все одно хотілося зробити його менш правильним. Заразити часточкою дурощів отакого от симпатичного правильного хлопця — це те, від чого нескінченно хотілося сміятися.

І він просто не міг відмовитися, нізащо. І не зміг. Обійняв мене рукою за плечі й повів до машини, а тоді ми гуляли нічним містом, їли щось зі складною назвою, а по факту схоже на шаурму, і справді купалися у фонтані. Марк бризкався, я сміялася, бігла від нього і сама бризкалася у відповідь, аж поки ми обоє не викупали одне одного від гумової підошви до кінчиків волосся.

Абсолютно мокрі ми й приїхали додому ледь не під ранок і хоча тієї ночі ми не пили, але я відчувала себе справді пʼяною. Марк відправив мене першу у душ зігрітися, а потім я засинала вкрай втомлена цим днем, але дуже щаслива.

Коли я прокинулася після обіду, Даші з Богданом вже не було, а внизу біля сходів валялася зібрана сумка Назара. На фоні вчорашнього від цього всього стало сумно, а особливо коли, поки я снідала, Андер домовився, що Назар його підкине до аеропорту.

Я ніколи не була особливо сентиментальною, але тоді захотілося їх щиро обійняти. І щоб вони цього не робили, щоб це не закінчувалося. Але я не змогла цього зробити. До кінця не знаю, чому. Може, бо хлопці з такого б посміялися. Або тому, що це не те саме, що обіймати граючись. Або тому, що це було б визнанням того, що я не була готова показувати ні їм, ні собі.

Тому, коли на кухню зайшов ще й Марк, у голові чітким проблиском зʼявився план, я різко встала зі стільця і побігла нагору.

— Ері, ти куди? — запитав Андер.

— Я запізнююся!

Я зібрала речі ще швидше, ніж хлопці встигли поїхати. І саме я попрощалася з усіма разом, махнула рукою, усміхнулася досконалою усмішкою, підхопила ключі від орендованої машини, кажучи, що  поверну її потім і Марк собі візьми таксі, якщо треба, і поїхала. Кудись до океану. Я вирішила лишитися в Іспанії на кілька днів.

Я навіть не оберталася, а тому не бачила, як хлопці здивовано перезирнулися, а Марк похитав головою і з сумною усмішкою пробурмотів: «боягузка».

Кілька днів біля океану непомітно перетворилися у тиждень, а той — у два. І, як не дивно, я провела їх переважно на самоті. Гуляла вздовж океану, купалася й засмагала, бродила різним містами, а тоді замовляла вишукані вечері й дивилася з бокалом вина на заходи сонця. Раптово мені захотілося побути самій, думати про всяке, і неочікувано мені виявилося добре наодинці.

Саме в Іспанії мені на рахунок двічі прийшли поповнення: спочатку від Ластівки за ту помсту, а тоді від Марка за картину. Принаймні, я так прикинула по цифрах і це було просто логічно. 

І в Іспанії Форум гудів новиною, що Ластівка з Богом знайшли серед діамантів нікому не відомих «діамантів» і взяли цих юних талантів з собою на справу. Як саме ми знайшлися було описано скупо, тут все віддавалося на крутість Ластівки з Богом, що завдяки цьому вони змогли десь нас відкопати. Зате у музеї наші досягнення згадували більш-менш справедливо. Я аж здивувалася, що ці двоє були не проти показати нашу доволі немаленьку роль.

Як нас обговорювали! Я навіть не читала усі коментарі, надто було багато. Мені здавалося, усе те можна було читати кілька годин щодня. Писали й про справу, і про наші там ролі, і робили дослідження хто ми такі й дивувалися, коли інформації по одній статті представлення знаходили, а тим паче, що вони доволі давні, не минулих місяців. І хтось навіть заплатив Дені, щоб той розказав про кілька наших особистих справ!

Я не спілкувалася з хлопцями, тому не знала, що загалом відбувається. Але принаймні мені прийшло з десяток пропозицій різних справ. Це тішило як факт, але працювати з жодними з них не хотілося. І бо загалом не хотілося, і бо їхні результати якось… не надихали. Я аж здивувалася, наскільки швидко стала зарозумілою як ті, хто дратував нас на початку нашої справи, але частково почала їх розуміти. Ти маєш бути чогось вартим, щоб з тобою захотіли мати справу.