Дітки в клітках

25

До мосту біжить тато Олени і голосно кричить «Ні! Оленочко! Ні!». Підбігає, коли Олена вже стрибнула. Стає на перила мосту. Роздягається. Стрибає за Оленою у воду. Витягує непритомну Олену з води, і робить штучне дихання.

Тато Олени: Олена, що ж ти наробила?.. Навіщо ти це зробила?.. Донечко моя… Мила моя! Не вмирай!.. Люба моя!.. Будь ласка отямся!.. Ну що ж ти наробила?.. Олена!!

Всі сім’ї підходять до вікон та спостерігають за татом Олени, який намагається врятувати життя Олені. Він починає плакати та з розпачем береться руками за голову. Підбігає до вікон осель та просить по допомогу. Підіймається з розпачем на обличчі. Озирнувшись, підбігає до кожної квартири. Починає ламати клітки – рами.

Тато Олени: Що ж ви зробили з моїм прощенням?.. Невже ви вважаєте це за слабкість? Чи милосердя вже нічого не вартує? Я знаю, як це жити - без миру та спокою в душа. Я ж врятував вас. Невже ви, ніхто, цього не розумієте?

Родини виходять. Олена приходить до тями. Тато Олени кидається до неї.

Тато Олени: Доню моя! Ти жива! Слава Богу, ти жива!

Олена: Тато, моя душа була поза тілом... Таке дивне відчуття… Я відчула себе щасливою і безтурботною, як маленька дитина… Ми тут в тілі, наче в клітках, через які ловимо світло…. А там, я від усього звільнилась… Жодної болі чи страждання. Так багато любові... І тепло, яке дає надію… Так добре.

Кінець.

Олександр Корман

Подобається

#1600 в Детектив/Трилер
#2004 в Молодіжна проза
#783 в Підліткова проза

У тексті є: підлітки, підлість і протистояння характерів, підлітки і кохання

Відредаговано: 14.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись