Розділ 11. Пасьянс

Розділ 11. Пасьянс

Максиміліан полюбляв провести кілька вечірніх годин у бібліотеці. Він переглядав свіжі газети за чашкою кави. Це був своєрідний ритуал.

— Не розумію, мілорде, як можна в таку пізню годину пити напій, що бадьорить, спеціально створений природою, щоб вживати його вранці.

Лорд посміхнувся. Бурчання церемоніймейстера теж було частиною ритуалу.

— А що в твоїй чашці, Вірджілю? Напій, спеціально створений для педантів? — пожартував Максиміліан.

— У моїй чашці, мілорде, ромашковий чай. Напій, який забезпечить мені міцний здоровий сон, — парирував Вірджіль, і впевнений, що вийшов переможцем у цій невеликій дружній пікіровці, заглибився в папери.

На столику перед церемоніймейстером лежали кілька розкритих папок. Він діставав аркуші з однієї, каліграфічним почерком робив якісь помітки і перекладав в іншу. Лорд не дуже звертав увагу на ці маніпуляції, поки якоїсь миті не були витягнуті десять фотографій. На знімках дівчата — учасниці конкурсу. Вірджіль розклав вісім фото в одну лінію, а два залишив осторонь. Потім зробив написи на зворотному боці двох відкладених знімків і помістив їх в одну з папок. Папку закрив і відсунув.

— Чим це ти зайнятий, Вірджілю? — поцікавився Лорд.

— Ретельно документую, як проходить конкурс. Для історії, — серйозно пояснив церемоніймейстер.

Слово «ретельно» міг би не додавати. Максиміліан і так знав, що Вірджіль до будь-якої роботи ставиться прискіпливо і відповідально.

— Ось. Запротоколював перший етап, — поплескав він рукою по відкладеній папці і хитро примружився. — Хороший ви придумали хід.

Лорд прийняв похвалу з посмішкою. Він знав, що Вірджіль не лестить. Може, церемоніймейстер — трохи буркотун і педант, але при цьому ніколи не покривить душею. Як не дивно, субординація їм не заважала — вони були друзями: правитель і його відданий службовець.

Максиміліану подобалося, що з конкурсами йому допомагає саме Вірджіль. Батьки вчинили мудро, коли вирішили не заважати в такій відповідальній справі. Тиждень тому вони помахали йому ручкою і вирушили в круїз по Західним островам. Мати лише порадила на прощання:

— Постарайся закохатися в одну з дівчат, щоб не довелося вдаватися до приворотного зілля. Ще невідомо, яка в нього побічна дія. Уже кілька поколінь правителів чудово обходилися без нього, — вона подивилася теплим люблячим поглядом на батька, натякаючи, з кого Максиміліану потрібно брати приклад.

Хороша порада, звісно. Лорд і сам не горів бажанням вдаватися до зілля. Хотілося б справжніх почуттів.

Церемоніймейстер піднявся і підійшов до стелажу, де зберігалися архівні документи. Туди і поставив папочку з результатами першого етапу конкурсу.

— Не пам'ятаю, щоб в історії Абсильванії хоча б в одному відборі наречених застосовувалося випробування, яке придумали ви, — Вірджіль, мабуть, перебував сьогодні в прегарному настрої. Не так часто почуєш від любителя побурчати дві схвальні фрази поспіль.

— Ти теж молодець. Відіграв свою роль бездоганно. Граціозно кидав мольберти.

— Треба ж було якось привернути увагу дівчат, — розсміявся церемоніймейстер.

Він повернувся за стіл і почав розкладати вісім фото, що залишилися, зрозумілим лише йому одному пасьянсом. Зверху опинявся то знімок Хлої, то Рунети, то Ніколь, то Белінди.

— Що це ти затіяв? Намагаєшся вгадати, хто не впорається з наступним випробуванням? Чи навпаки хочеш вирахувати переможницю? — зацікавився Лорд.

Церемоніймейстер не відповів, тільки хитро посміхнувся та продовжив свої маніпуляції.

— А от зізнайся, Вірджілю, ти очікував на такі підсумки першого конкурсу? — вирішив зайти з іншого боку Максиміліан.

— Чому ні? Нас залишили найбільш непостійні, найбільш метушливі, найбільш ненадійні. А ви, мілорде?

— Що?

— Здогадувалися, хто стане переможцем?

— Ніколь — цікава дівчина. Практична і цілеспрямована. Твердо стоїть на ногах і стійко йде до мети. Вона мені імпонує.

— А другою переможницею ви, напевно, бачили Рунету? Не здивовані, що нею стала Белінда?

Белінда… ця дівчина викликала у Максиміліана суперечливі почуття. Насправді він звернув на неї увагу давно, ще рік тому. Його запросили вручити почесні золоті емблеми випускникам провінційного університету, які досягли особливих успіхів у навчанні та науці. Він погодився. Хоча здогадувався, наскільки нудним буде захід: офіціоз і довгі пафосні промови. Так воно, взагалі-то, і вийшло. Але несподівано він знайшов, чим себе розважити — спостерігав за однією з випускниць-відмінниць.

Красива дівчина привернула увагу тим, що не слухала монотонні промови пристаркуватих професорів. У неї в руках був невеликий блокнот, в якому вона щось захоплено писала. Максиміліан був упевнений — це точно не конспект виступів ораторів, які розповідали з трибуни про те, скільки сил витратило керівництво університету, щоб виростити нове покоління висококласних фахівців. Але що тоді випускниця строчить? Любовну записку? Тому в її мрійливих очах блиск?

Всі промови були прочитані, і Лорд почав вручати відмінникам золоті емблеми. Коли черга дійшла до Белінди, він легенько потиснув її руку і, приколюючи на лацкан піджачка емблему, запитав:

— Що ви писали в своєму блокноті?

Якщо вона і зніяковіла, то лише на мить.

— Боюся, мілорде, ви не зрозумієте.

Це була зухвала відповідь. Він мав би обуритись, але тільки розпалив інтерес.

— Покажіть, — Максиміліан закінчив з емблемою.

Вона дістала з кишені піджачка записну книжку і, вирвавши з неї листок, простягнула йому. Ці прості, позбавлені найменшого кокетства або улесливості рухи, зачарували. Максиміліан глянув на папір. Він дійсно не зрозумів, що за каракулі на ньому написані. Однак аркуш не повернув — сховав у кишеню. Ті записи він все-таки розшифрував, але значно пізніше.