Думай обережно, Юлько!

Юля знічев’я скролила стрічку новин. «Заплющте очі, глибоко вдихніть, видихніть, розплющте очі. Перші три слова, які втраплять у ваше поле зоре, характеризуватимуть ваш психологічний стан на даний момент»,- прочитала вона в одному з постів.

Юля заплющила, вдихнула, видихнула, розплющила: депресія, злість, туга.

- Нормальний передноворічно-різдвяний стан, га? - запитала вона комп’ютера і той раптом мигнув синьо-білим екраном.

Юлі захотіло грюкнути по компу кулаком, щоб… налаштував свій процесор на позитивний лад! Хоча, до чого тут комп’ютер? Це її потрібно налаштовувати на позитивний лад.

Юля дивувалася: як могло статися, що вона із веселої сміхотушки перетворилася на вічно похмуру тітку в якої навіть уже міжбрівні складки з’явилися? Колись вона була упевнена, що  її ця доля  мине. Дивилася на похмурих тіток із міжбрівними складками із сумішшю жалю та презирства. Правду кажуть: ніколи не кажи ніколи, бо у долі прекрасне почуття гумору. Нині вона перебуває у ситуації, яку сміливо можна «класикою жанру»: робота, від якої на блювоту тягне й чоловік, від якого тягне туди ж. І що найцікавіше, у Юлі не виходило кинути ні першу, ні другого. Чому? Бо з болота, яке тебе засмоктує, вибратися дуже важко. Особливо, коли страх заважає. Класичний страх перед змінами, навіть якщо вони вкрай необхідні.

-  Юлька, тричі туди в душу! План публікацій на тиждень готовий? - із тягучої, мов розжована гума, задуми Юлю вивів "милий" голосок директриси.

- На столі у тебе ще з п’ятниці лежить, роззуй очі та подивися,- відповіла Юля.

Одним із позитивних моментів у цій сірій та сумній роботі було те, що стосунки у колективі з п’яти чоловік були неформальними. Вони могли, наприклад,  одне одного запросто послати куди подалі й так же швидко помиритися.

Матюки для Нелі - директриси їх невеликого приватного підприємства з надання інформаційних послуг, був засобом спілкування.

- Без образ,- сказала Неля при знайомстві з Юлею, коли та тільки влаштовувалася на роботу,- але я матюкаюся, мов чоботар. Не дивлячись, так би мовити, на обличчя та чини. Прошу прийняти і зрозуміти.

Юля прийняла й зрозуміла, якби не одне «але». Нелька просто обожнювала скаржитися, особливо на власне здоров’я. Спочатку, як нормальна співчутлива людина, Юля Нельку жаліла. Бідолашна - у неї і по-жіночому проблеми, у шість діагнозів по шлунково-кишковому тракту, й тромб у голові доплеграма показала, й щитоподібна залоза функціонує не так, як потрібно…Як вона тільки на світі тримається? Героїчна жінка!

Тільки згодом Юля допетрала, що Нелька зі своїх болячок черпає масу, як кажуть психологи, вторинних вигод. Можна, наприклад, не приймати важливих рішень стосовно подальшого розвитку їх підприємства. Або «відлиняти» від виконання нагальної роботи. Або просто «поїздити» по вухам оточуючих. Це, кажуть, непоганий спосіб поповнення енергії.

- Слухай, не бачу я твого плану. Зайди й сама знайди. Куди ти його поклала? - гукнула Неля зі свого кабінетика.

«Ну все - півгодинна лекція про стан її здоров’я та жахливі симптоми сьгоднішнього ранку забезпечено!»,- приречено подумала Юля. От на фіга їй все це вислуховувати?

Юля зайшла до Нельчиного кабінету. Письмовий стіл завалений стосами паперів. Тут і Шерлок Холмс з доктором Ватсоном нічого не знайдуть.

- Уяви, встаю я сьогодні вранці з ліжка й розумію, що не можу в двері потрапити - так голова крутиться, - почала Нелька, - як думаєш, що б це значило?

Юля роздратовано знизала плечима - мовляв, мені звідки знати? 

- Тиск у нормі. А сил немає ні на що, віриш?

Юльці хотілося сказати: ні, не вірю! Ти більше скаржишся, аніж хворієш! Але вона уперто шукала папірець з планом, який точно залишала на столі у Нельки.

- От яке життя настало, - гнула далі своє Нелька, - ще рік тому я навіть окуляри носила з меншими діоптріями. А вчора у магазині зрозуміла: все, капець! Вже цін на ціннику не бачу!

- Ага,- на автоматі згодилася Юля.

Вона намагалася  не реагувати дуже емоційно на Нельчині жалі, аби вберегти власну психіку, але не завжди це виходило.

- Слухай, тобі скільки років? - раптом поцікавилася шефиня.

- Тридцять сім,- відповіла Юля.

- А, ну скоро почнеться! - махнула Нелька рукою, - і зір падатиме, й тиск підніматиметься. Після сорока усіх кренить! - впевнено закінчила вона.

Юля захотілося взяти важке доісторичне прес-пап’є, яке невідомо для чого припадало пилом на столі у Нельки, й опустити його тій на голову. Прямо аж руки чесалися!

«Депресія. Злість. Туга»,- гадала Юля «пророцтво» й примусила себе заспокоїтися. Не вистачало, щоб до набору цих «чудових» характеристик її психологічно стану додалася кримінальна відповідальність.

- А там і клімакс не за горами, - резюмувала Нелька.

Юля в ту ж мить відчула, як у неї починається цей самий клімакс. І лізе тиск. І падає зір.

«Трясця ж твою матір! - у розпачі подумала вона,- мені лише 37! Який на фіг клімакс! Ну чому ця дурепа Нелька має на мене такий вплив!». 

А тому, що коли здорове яблуко попадає до гнилих, воно гниє, а не гнилі здоровішають - десь у закутку Юлиної свідомості, мов миша, прошмигнула правильна думка.

- Та де цей клятий план! - вигукнула Юля.

Насправді, їй хотілося крикнути:

-  Стули пельку, Нелько! Задовбала ти своїм ниттям! 

Нарешті, серед стосу паперів, був знайдений і план.

Неля пробіглася по ньому очима.

- Норм, - сказала вона, - можна працювати.

Юля приступила до праці. Добре знайома, сотні разів роблена робота: там скортити текст, там підкорегувати, десь переписати наново. З одного боку - спокій та тиша, а з іншого - у сфері редагування-корегування Юля досягла всіх можливих вершин і глибин. Хоч і кажуть, що нема межі досконалості, у стінах їх маленької контори ця приказка не діє. Юля тут досягла своєї особистої «стелі». Що далі?