Розділ 2

 Були останні дні листопада. За вікном гойдалися спорожнілі гілки дерев під потужними поривами вітру. Починалися перші заморозки, а це означало, що наступала улюблена пора року дівчини і потрібно було починати традиційні підготування до зимових свят. Це здавалося трішки дивним абсолютно усім, але кожного року Марічка самотужки виготовляла новорічні прикраси. І це були не звичайнісінькі паперові гірлянди з кружалець або сніжинки, які вирізали з паперу. В неї були свої власні прикраси, дизайн яких вони розробили разом з бабусею. Та й саму специфіку виготовлення, власне, також.

 Роботи Марічки дуже подобалися людям і всі, хто бачив ці прикраси хоча б раз, просили виготовити їх на замовлення та за високу плату. Але дівчина лише відмовчувалася, вважаючи, що не така вже й чудова майстриня. Хоча більше всього це було саме тому, що вона не хотіла ділитися з усім світом тими секретами, які зберігалися лише між нею та бабусею.

 До речі, кожного разу, коли вони разом працювали над ними, бабуся хитро натякала на те, що ці прикраси незвичайні й містять в собі унікальну силу – магію, як, власне, й всі люди. Проте Марічка не зважала на ці слова. Адже не хотіла розповідати чи не єдиній людині, яка вірила у все це, що вона вважає зовсім інакше.

****************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************

 Наступила зимова сесія і дівчина повністю поринула у навчання. В неї не було навіть кількох зайвих хвилинок, щоб нормально попоїсти, тож робила все нашвидкоруч і майже ні з ким не спілкувалася, окрім викладачів. Графік був настільки напруженим, що вона практично не покидала власної кімнати, намагаючись отримати найвищі бали.

 Тож коли сесія завершилася й вона радісно вибігла до вітальні, для дівчини все кардинально змінилося. Вона не помічала того, що відбувалося в реальному житті, тож горе підкралося справді дуже швидко й непомітно.

 У вітальні, де завжди збиралися абсолютно всі, вона не побачила бабусі, а батьки лише мовчки подивилися на неї. Дівчині не потрібно було нічого говорити, смуток у їх очах сказав усе за них.