Розділ 5

    Дівчина закрила повіки й нарешті відчула ту саму іскорку всередині себе, яка розгоралася щомиті, розпорошуючи магію по всьому тілі. Було таке відчуття, наче вона нарешті звільнилася, напилася води досхочу, після довгого ув’язненя у пустелі. Адже тепер її справді ніщо не тримало та не обмежувало. Тепер Марічка могла зробити все, що тільки їй заманеться. І вона знала, що це буде у першу чергу, але боялася, що нічого не вдасться.

    Раптом здійнялася хуртовина. Сніжинки шалено кружляли перед очима, намагаючись обліпити дівчину з усіх сторін. Марічка заплющила очі й заспокоювала себе. Страх і справді був безпідставним.

    Так само раптово хуртовина й зникла, залишаючи дівчину на самоті посеред парку. Хоча ні. До неї потрохи наближався красивий листочок паперу якогось червоно-коричневого оксамитового кольору, який переливався під відблисками сонця безліччю відтінків.

    Надпис на ньому був цього разу дещо інший, ніж тоді, коли вона побачила подібний листочок вперше. Ось, що на ньому було написано: «От бачиш, магія справді існує. Просто повір у себе. Дива трапляються і ти можеш стати їх частинкою».

    Ці слова були неначе якимось переломним моментом. З цієї миті дівчина справді відчула, що володіє чимось неземним, унікальним, здібностями, які можуть створити справжні дива.

    Розвернувшись, дівчина хотіла було бігти додому, до родини, того єдиного, що давало їй ці всемогутні сили, але помітила, що хуртовина, яку сама й здійняла, намела снігу майже на стільки, як її зріст і вибратися звідси було практично нереально.

    Марічка намагалася щось зробити, якось вибратися, але все даремно. Тепер вона вже не відчувала того страху, що раніше, тож не могла зібрати всі сили знову. Та й навіть якби їй вдалося, то навряд чи це змогло б поліпшити ситуацію.

    Дівчина дерлася по пухкому снігу, але нічого не виходило. Вона просто провалювалася у нього.

    Марічка продовжувала робити невдалі спроби, випробовувала нові стратегії, але відчувала, що з кожним намаганням вибратися звідси, сили все більше покидають її. Та й ставало холодніше, а пальців на руках і ногах вона не відчувала вже давно.

    Тоді дівчина просто впала на кучугуру від розпачу й з подивом зрозуміла, що єдиний вихід вибратися звідси – це просто йти вперед, без зволікань і страху. Тепер, коли вона вже майже покинула холодну пастку, то зрозуміла, що й не могла б її подолати інакше, адже це було якесь дивне магічне випробування, яке, до речі, Марічка створила собі сама.