Маленький секрет дантиста

Як не дивно, Всеволод Володимирович не зачіпав Марину майже півтора тижня. Це затишшя лякало. Що як з цим клятим волоссям в носі вона й справді перегнула палицю?

Дівчина навіть помітила за собою дещо дивне: їй починало не вистачати причіпок управителя. Це граничить з мазохізмом, але ці перепалки подобалися їй, пробуджували якусь нотку азарту і непереборне бажання відповідати йому щоразу більш дотепно. Якщо в порівнянні, то це як задоволення шахіста від партії шахів з сильним конкурентом.

Марина злегка труснула головою, аби прогнати зайві думки і взяла тацю з кавою і вишневим тортом. Та дійти до клієнта їй так і не вдалося. Всеволод Володимирович, ніби дощова хмара, вичекав, коли його припинять подумки кликати, а потім різко з’явився, коли ніхто не звав і не просив.

– Що це щойно було, Марино? Знов трусиш патлами над тарілкою клієнта?

– В мене волосся туго зв’язане. Жодної волосинки не впало.

– Ні, ну ви гляньте на неї! Як так розумію, рамок дозволеного для тебе не існує.

– Агов, відчепіться від дівчини, – почула за своєю спиною знайомий голос Марина.

– Вибачте, що Вам довелося стати свідком цього робочого моменту, – миттю змінив тон управитель. – З цією дівчиною постійно проблеми…

– А мені здалося, що Ви незаслужено кричите на бідолашну, – Борис скептично підняв праву брову.

– Запевняю Вас, я б і пальцем її не зачепив, аби вона була невинна.

– Ще раз помічу, що ображаєте Марину, вилетите звідси, як пробка з пляшки шампанського.

– Добре, як скажете.

– А так, на сьогодні ви її відпустите, – це було не питання, а майже наказ.

– Звісно, – Всеволод Володимирович швиденько зник з радарів, а Марина так і лишилася стояти з величезними від подиву й нерозуміння очима.

– Ходімо, – моментально строгий тон Бориса змінився на милий, майже улесливий.

– Що… що це було?

– Якщо сядеш за мій столик, розповім. Як ти чула, на сьогодні твоя зміна закінчилася.

– Але ти напевно на когось чекаєш, – Марина кивнула в бік таці в своїх руках, де стояло по дві чашки кави і тарілки з тортом.

– Звісно чекаю. На тебе. Я ж казав, що почнемо з твого кафе.

Дівчина, побоюючись, що зараз повернеться Всеволод Володимирович і точно вижене її за панібратське спілкування з клієнтом, таки сіла на стілець, який для неї люб’язно відсунув Борис.

За мить, ніби за помахом чарівної палички, з’явився чоловік в чорному костюмі з величезним букетом червоних троянд.

– Це тобі, – сказав Борис.

– Дякую, не варто було. Вони певно цілий статок коштують… – щоки дівчини сміливо могли конкурувати з квітами.

– Одразу видно, що ще жоден чоловік не показав тобі, чого ти насправді варта. Ці троянди – лише маленька дрібничка.

– Та ну припини. Звичайна сіра миша.

– Це ти відчуваєш себе такою. Та нічого, виправимо.

– Цікаво, як?

– Побачиш.

***

– Оце ти даєш! – накинулася на Марину Аня, коли зміна нарешті закінчилася. – Чому ти не сказала?

– Не сказала що?

– Що у тебе в друзях числиться Борис Вітовський, звісно, – тон так і натякав, що подруга очевидних речей не розуміє.

– Е-е-е… Я не знала, що це інформація підвищеної важливості.

– Ну так, подумаєш, випила чашечку кави з власником стоматологічної клініки, в якій вершки суспільства дірки в зубах латають.

– Що?! Він говорив, що працює звичайним стоматологом.

– Не можна сказати, що це неправда. Він не з тих власників, які понаймали людей і сидять в м’якому кріслі цілими днями та керують. Ще ходять чутки, що багатійчик любить кататися громадським транспортом. Але все ж. До слова, невже тебе не здивувало, як позадкував Всеволод Володимирович?

– Здивувало. А ти знаєш причину?

– Борис з близького кола власника кафе. До того ж, іноді робить певні благодійні внески в капітал закладу. Управитель позбавиться деяких важливих органів, якщо з його вини заклад втратить спонсора.

– Цікаво, чому він не сказав? – запитала Марина після хвилинного мовчання.

– Не знаю. Можливо, стомився від жінок, які починають мліти від його грошей в перші ж хвилини знайомства. Та як би там не було, будь обережнішою з ним. Не довіряй цьому чоловікові.

– Чому? Він доволі милий і галантний.

– Ага, а ще красивий, сексуальний і чеше про те, яка ти прекрасна так, що поети нервово покурюють десь збоку.