Кіра і її салон краси

– Коваленко, стій, – зупинила Марину вахтерка. – Тут для тебе посилка.

– Справді? Від кого?

– Не знаю, тут не написано. Сама розберешся. Моє діло віддати. На, – жінка протягла дівчині продовгувату коробку ніжно-рожевого кольору з золотистим бантиком. До неї була прикріплена записка: «Марині Коваленко», але імені адресанта в ній дійсно не вказувалося. Та дівчині це й не було потрібно, щоб здогадатися, від кого посилка.

– Дякую, – розпливлася вона в замріяній посмішці.

Відсутність сусідок по кімнаті неабияк потішила дівчину. Відкривати цю коробочку під зацікавленими поглядами зовсім не хотілося. Марина на ходу вискакувала з черевиків. Від падіння її диво врятувало.

– Так, подивимося… – дівчина обережно розв’язала бантик і відкрила коробку. В середині виявилося щось, загорнуте у папір кольору кави з молоком, червона троянда і листівка:

Сьогодні ти будеш найпрекраснішою трояндою у цій сукні. Божеволію, уявляючи тебе в ній.

Вдягай її, і посміхайся.

Заїду о восьмій.

Тисяча поцілунків від єдиного дантиста, якого ти не боїшся

P. S. Нічого не роби з волоссям і обличчям. Сьогодні над тобою чаклуватиме дехто особливий.

Марина відклала листівку і, перебуваючи в бентежному почутті, розгорнула папір, який приховував шовкову сукню криваво-червоного кольору. Вона й справді була чарівною, але дівчина була неготова одягнути подібне.

Подумавши трохи, Марина взяла до рук мобільний і набрала Борю.

– Привіт, люба, вже отримала мій маленький подарунок?

– Привіт, так. Вона дуже красива, але…

– Тобі не сподобалося чи не твій розмір?

– Сподобалася. І з розміром все гаразд, але…

– Тоді ніяких «але». Тобі червоний дуже личитиме.

– Борю, я не можу. Вона занадто відверта для мене.

– Нічого подібного. Просто ти не звикла.

– Не знаю…

– Довірся мені.

– Але…

– Послухай, якщо ти її не одягнеш, я ображуся.

– Гаразд.

– Тоді давай швиденько. В тебе всього хвилин п'ятнадцять лишилося.

– Добре, чекаю.

– Цілую, Мариночко.

Дівчина приречено окинула поглядом сукню, яку бережно розклала на ліжку.

– Привіт, – привіталася до неї сусідка Ася.

– Привіт.

– Ти чого така задумана?

– Та думаю, як цю штуку одягти.

– Ого, крутяк! – в Асі аж очі заблистіли від захвату. – Це тебе твій багатенький вирішив у світ вивести?

– Схоже на те. І… він вже о восьмій буде тут.

– Йой, ти катастрофічно не встигаєш.

– Допоможеш одягти? – Марина склала долоні в благальному жесті.

– Звісно.

Дівчата доволі швидко впоралися з шедевром дизайнерського мистецтва.

– Мда… – лише й могла видавити з себе Марина, коли сяк так роздивилася себе в замалому для таких цілей дзеркалі.

– Та чого ти? Сукня просто секс.

– В цьому й проблема. Мені якось не пособі в такому.

– Звикнеш. До того ж, тобі таки є нащо одягнути подібне, – Марина раптом розсміялася. – Ти чого?

– Ти сама подумай. Довга вечірня сукня. На таку ніби як чимало тканини треба, але дивишся й розумієш, що зараз в дзеркалі більше голого тіла, аніж прикритого.

Справді, сукня була доволі відверта. Глибоке декольте з трикутним вирізом, відкрита спина і розріз, який ледь не на всю довжину наряду сягав. До того ж, тканина міцно обтягувала бюст і талію дівчини.

– Ну-у-у… Якщо порівняти з тими одежинками, в яких випливають на червону доріжку сучасні селебрітіс, то твоя сукня – вбрання монашки. В них диньки з усіх боків випадають, а в тебе тільки зверху. Та й розрізи з обох боків і ще довші. Але ти все одно краще обережніше ходи, бо якщо твій розійдеться ще на пару сантиметрів, то світ ризикує побачити твою жахливу нижню білизну з ромашками.

– Супер!

– До речі, а туфлі в тебе є?

– Чорт, немає.